The full-scale invasion of Ukraine by the Russian Federation triggered a fundamental transformation in the paradigms of legitimacy for public authority institutions. This study analyzes the shift in the source of legitimacy: from traditional paternalistic expectations (Dworkin, 1988; Kleinig, 1984; Conly, 2023), which were rooted in the state’s capacity to provide benefits, to the concept of resilience – the ability of governing institutions and society to effectively function and adapt under crisis conditions (Briske et al., 2008; Hollnagel & Sundström, 2017). The article aims to conceptually analyze and empirically substantiate this transition, which is critical for understanding state functioning amidst an existential threat. The analysis draws upon classical (Weber, 1978; Lipset, 1959) and contemporary theories of legitimacy (Cohen & Toland, 2024; Van Ham et al., 2017), paternalism, and resilience (Holloway & Manwaring, 2023; Merkel & Lührmann, 2021). The empirical basis consists of data from sociological surveys (Kyiv International Institute of Sociology, 2024; Razumkov Centre, 2025; Ilko Kucheriv Democratic Initiatives Foundation, 2024) conducted between 2017 and 2025. Applied methods include systemic, comparative, historical-political, content analysis, and an institutional approach. Key findings demonstrate that the war has strengthened resilient legitimacy. This is evidenced by the phenomenally high trust in security and defense institutions (Armed Forces of Ukraine, State Emergency Service, etc.) and the growing horizontal trust in local self-governance and volunteer organizations. Simultaneously, a deep deficit of trust persists in traditional public authority institutions (Verkhovna Rada, Government) and the justice system (courts, anti-corruption bodies), indicating their inability to adapt to new societal expectations. The study also highlights the priority of national unity and victory over formal democratic procedures, underscoring the flexibility of the social contract in the face of an existential threat. Conclusions confirm the paradigm shift in Ukraine’s legitimacy: from paternalism to resilience as a strategic imperative. This transformation redefines citizens as active participants in building resilience, a crucial condition for Ukraine’s survival and further democratic development. Future research directions include a deeper analysis of the interplay between interpersonal trust and policy effectiveness, the impact of information fragmentation on resilience, and mechanisms for restoring trust in the judicial and anti-corruption systems.

Повномасштабне вторгнення РФ в Україну спричинило фундаментальну трансформацію парадигм легітимності інститутів публічної влади. Це дослідження аналізує зміну джерела легітимності: від традиційних патерналістських очікувань (Dworkin, 1988; Kleinig, 1984; Conly, 2023), що ґрунтувалися на здатності держави надавати блага, до концепції резилієнтності – здатності інститутів влади і суспільства ефективно функціонувати та адаптуватися в умовах криз (Briske et al., 2008; Hollnagel & Sundström, 2017). Метою статті є концептуальний аналіз та емпіричне обґрунтування цього переходу, що є критичним для розуміння функціонування держави в умовах екзистенційної загрози. Аналіз базується на класичних (Weber, 1978; Lipset, 1959) та сучасних теоріях легітимності (Cohen & Toland, 2024; Van Ham et al., 2017), патерналізму та резилієнтності (Holloway & Manwaring, 2023; Merkel & Lührmann, 2021). Емпіричну базу становлять дані соціологічних моніторингів (КМІС, 2024; Центр Разумкова, 2025; Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, 2024) за 2017–2025 роки. Застосовані методи включають системний, порівняльний, історико-політологічний, контент-аналіз та інституційний підхід. Основні результати демонструють, що війна зміцнила резилієнтну легітимність. Це виявляється у феноменально високій довірі до інститутів безпеки та оборони (ЗСУ, ДСНС тощо) та зростанні горизонтальної довіри до самоврядування та волонтерських організацій. Водночас, зберігається глибокий дефіцит довіри до традиційних інститутів публічної влади (Верховна Рада, Уряд) та системи справедливості (суди, антикорупційні органи), що свідчить про їхню неспроможність адаптуватися до нових суспільних очікувань. Дослідження також показує пріоритет національної єдності та перемоги над формальними демократичними процедурами, що підкреслює гнучкість суспільного договору в умовах екзистенційної загрози. Висновки підтверджують зміну парадигми легітимності в Україні: від патерналізму до резилієнтності як стратегічного імперативу. Ця трансформація перетворює громадян на активних учасників формування стійкості, що є ключовою умовою виживання та демократичної розбудови України. Перспективи досліджень включають поглиблений аналіз взаємозв’язку міжособистісної довіри та ефективності політик, впливу інформаційної фрагментації на резилієнтність та механізмів відновлення довіри до судової та антикорупційної системи.