Volodymyr Starosolsky was a prominent Ukrainian public and political figure, jurist, lawyer, and scholar in the first half of the 20th century. His public and scientific activities were tragically interrupted by the Soviet authorities' repression of representatives of the Ukrainian intelligentsia – intellectuals, public and political leaders of the Ukrainian nation, that “active minority” (in the words of V. Lypynsky) forms the core of the “national idea.” Starosolsky's scientific works are an important contribution to the development of political theory, jurisprudence, and nationology and are of an applied nature, aimed at the strategic goal of forming a Ukrainian nation state. The ideas he put forward are still scientifically valuable, being relevant in the context of contemporary research on nationalism, political identity, and state-building, as well as in the context of regaining historical memory. The golden fund of the intellectual heritage of Ukrainian political thought is “The Theory of the Nation” (1922), which has a pronounced nationology character and is a fundamental work in the context of forming the theoretical foundations of Ukrainian statehood, and the two-volume monograph “The State and Political Law” (1923–1925). The relevance of the national question in the political practice of interwar Europe necessitated its in-depth theoretical understanding, which was carried out by Starosolsky, who systematically approached the study of the nation as a key category of political existence. In theoretical studies, he anticipated scientific ideas about the nation that gained wide recognition in the second half of the 20th century. His interpretation of the nation as a product of historical consciousness, cultural commonality, and a shared desire (political will) for political self-realization demonstrates ideas similar to those later presented by B. Anderson in his work “Imagined Communities” (1983), which became a key text in theories of nationalism. Thus, Starosolsky's contribution to the theory of the nation not only has independent scientific value, but is also an early conceptual analogue of later Western nationalist studies.

Володимир Старосольський – визначний український громадсько-політичний діяч, правознавець, адвокат та науковець першої половини ХХ ст., чия публічна й наукова діяльність була трагічно перервана репресіями радянської влади проти представників української інтелігенції – інтелектуалів, громадсько-політичних лідерів української нації, тієї «активної меншості» (мовою В. Липинського), яка творить змістовне ядро «національної ідеї». Наукові праці В.Старосольського є важливим внеском у розвиток політичної теорії, правознавства та націології й мають прикладний характер, спрямований на стратегічну мету – формування української національної держави. Обґрунтовані ним ідеї зберігають наукову цінність і сьогодні, будучи релевантними в рамках сучасних досліджень націоналізму, політичної ідентичності та державотворення, а також у контексті повернення собі своєї історичної пам’яті. Золотим фондом інтелектуальної спадщини української політичної думки є «Теорія нації» (1922), що має виражений націологічний характер і є фундаментальною працею у контексті формування теоретичних підвалин української державності, та двотомна монографія «Держава і політичне право» (1923–1925). Актуальність національного питання в політичній практиці міжвоєнної Європи зумовила необхідність його глибокого теоретичного осмислення, яке й здійснив В.Старосольський, системно підійшовши до вивчення нації як ключової категорії політичного буття. У своїх теоретичних розвідках він випередив наукові уявлення про націю, які отримали широке визнання у другій пол. ХХ ст. Його трактування нації як продукту історичної свідомості, культурної спільності та спільного прагнення (політичної волі) до політичної самореалізації демонструє ідеї, подібні до тих, які згодом представив Бенедикт Андерсон у праці «Уявлені спільноти» (1983), що стала ключовим текстом у теоріях націоналізму. Таким чином, внесок В.Старосольського у теорію нації не лише має самостійну наукову вартість, а й є раннім концептуальним аналогом пізніших західних націоналістичних студій.