The article explores trends in the development of the jurisdictional concept of confiscating the assets of sanctioned persons to the state income, as one of the legally regulated sanctions of an exceptional nature that can only be applied to individuals and legal entities whose actions have created a significant threat to national security, sovereignty or territorial integrity of Ukraine, or have significantly contributed to the commission of such actions by other persons, provided that sanctions in the form of asset freezing have been previously imposed on them. The legal uncertainty inherent in the regulatory framework governing this sanction, as well as the novelty of the legal institution of confiscating the assets of sanctioned persons to the state income in the Ukrainian legal system, have given rise to active academic as well as expert and practical discourse on the justification of the actual confiscation of sanctioned assets in the context of ensuring guarantees of property rights and due process. This calls for improving the jurisdictional concept of confiscating the assets of sanctioned persons to the state income through the prism of requirements for ensuring due process in the context of guaranteeing the principle of the rule of law. The purpose of the article is to highlight problematic aspects of legislative regulation of the application of sanction in the form of confiscation of assets of sanctioned persons to the state income in terms of forming the components of the jurisdictional concept of such confiscation, as well as to determine the legislative prospects for the development of this legal institute. It has been established that the current legislative regulation of the application of sanctions in the form of confiscation of assets of sanctioned persons to the state income, in terms of forming the components of the jurisdictional concept of such confiscation, is controversial and characterised by legal uncertainty. It has been substantiated that the confiscation of assets of sanctioned persons to the state income a simplified procedure provokes risks of improper ensuring of the right to a fair trial, which necessitates a review of the currently established standard of proof in the category of cases under consideration with a view to raising it in order to ensure that sanctioned persons have the right to a fair trial in the category of cases under research. It is argued that it is conceptually expedient to use the achievements and experience of practical implementation of legal institutes that have already been formed to a certain extent and have reached a certain level of scientific development in the field of the issues under study, in particular the legal institution of recognising assets as unjustified and recovering them to state income. In terms of forming the components of the jurisdictional concept of applying sanction in the form of confiscating the assets of sanctioned persons to the state income, the following legislative prospects for the development of this legal institute have been identified: ensuring clear criteria and legal certainty regarding the grounds for applying sanctions and the specifics of applying the sanctions under consideration to Ukrainian citizens; ensuring an appropriate standard of proof in this category of cases with a view to raising it, taking into account the legal nature of this type of sanction, in order to ensure that sanctioned persons have the right to a fair trial in the category of cases under consideration; developing the issue of the prospective possibility of authorising prosecutors (in particular of the Office of the Prosecutor General) to represent the interests of the state in cases concerning the confiscation of the assets of sanctioned persons to the state income, which may be defined as one of the exceptional cases of such representation, conditioned by the current need, and taking into account the requirements enshrined in legislation regarding the special procedure for the selection and training of prosecutors as one of the key legal professionals in the Ukrainian justice system.

У статті здійснено розвідку тенденцій розвитку юрисдикційного концепту стягнення в дохід держави активів підсанкційних осіб, як однієї із законодавчо унормованих санкцій, що має винятковий характер, та може бути застосована лише щодо фізичних та юридичних осіб, які своїми діями створили суттєву загрозу національній безпеці, суверенітету чи територіальній цілісності України або значною мірою сприяли вчиненню таких дій іншими особами, за умови попереднього накладення на них санкції у вигляді блокування активів. Правова невизначеність, властива нормативно-правовій регламентації цієї санкції, а також новизна для правової системи України правового інституту стягнення в дохід держави активів підсанкційних осіб зумовлюють активний науковий, а також експертно-практичний дискурс стосовно виправданості фактичної конфіскації санкційних активів в контексті забезпечення гарантій права власності та належної правової процедури. Означене зумовлює потребу вдосконалення юрисдикційного концепту стягнення в дохід держави активів підсанкційних осіб крізь призму вимог забезпечення належної правової процедури в контексті гарантування принципу верховенства права. Мета статті полягає у виокремленні проблемних аспектів законодавчої регламентації застосування санкції у вигляді стягнення в дохід держави активів підсанкційних осіб в аспекті формування складників юрисдикційного концепту такого стягнення, а також у визначенні законодавчих перспектив розвитку цього правового інституту. Констатовано, що актуальна законодавча регламентація застосування санкції у вигляді стягнення в дохід держави активів підсанкційних осіб, в аспекті формування складників юрисдикційного концепту такого стягнення, має контроверсійний характер та характеризується правовою невизначеністю. Обґрунтовано, що вилучення активів підсанкційних осіб в дохід держави за спрощеною процедурою провокує ризики неналежного забезпечення права на справедливий суд, що зумовлює потребу у перегляді унормованого наразі стандарту доказування у досліджуваній категорії справ у напрямі його підвищення з тим, аби забезпечити підсанкційних осіб правом на належний судовий розгляд у досліджуваній категорії справ. Аргументовано концептуальну доцільність використання надбань та досвіду практичної реалізації вже сформованих до певної міри та таких, що отримали певний рівень наукової розробки правових інститутів у сфері досліджуваних питань, зокрема правового інституту визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави. В аспекті формування складників юрисдикційного концепту застосування санкції у вигляді стягнення в дохід держави активів підсанкційних осіб визначено такі законодавчі перспективи розвитку цього правового інституту: забезпечення чітких критеріїв та правової визначеності щодо підстав застосування санкцій та особливостей застосування досліджуваних санкцій до громадян України; забезпечення належного стандарту доказування у цій категорії справ у напрямі його підвищення з урахуванням правової природи цього виду санкції з тим, аби забезпечити підсанкційних осіб правом на належний судовий розгляд у досліджуваній категорії справ; розробка питання щодо перспективної можливості уповноваження прокурорів (зокрема, Офісу Генерального прокурора) представляти інтереси держави у справах про стягнення в дохід держави активів підсанкційних осіб, яка може бути визначена одним із виключних випадків такого представництва, обумовленим актуальною потребою, та з урахуванням закріплених у законодавстві вимог щодо спеціальної процедури добору та підвищення кваліфікації прокурора як одного із основних функціонерів-правників системи правосуддя в Україні.