The aim of the article is to consider the historical aspects and main issues connected with the forming digital cultural policy in the UK in the first third of the 21st century. Results. It is emphasised that the deepening convergence of digitalisation and globalisation in recent decades is an important factor in reforming cultural policy, and the formation of a new digital culture ecosystem, especially in the post-covid phase, has actualised the search for reliable cultural policy platforms that will allow governmental and non-governmental organisations related to the cultural sectors to maximize innovation and ensure knowledge gain. The scientific novelty of the research lies in the fact that for the first time the British case of digital cultural policy is considered in the Ukrainian cultural research field with an emphasis on the potential of digital innovations in expanding the domestic and international coverage of the country’s cultural sectors. Conclusions. Today, the UK is one of the leading countries in the world that clearly recognises the importance of supporting digital activities aimed at reaching audiences, innovating in artistic production, or developing effective business-practices. The focus on digital developments as effective tools for the British cultural market and soft power shows that the British link the priorities of the country’s digital cultural policy to its international image, and the scale of research in this area and political support despite the existing challenges and problems, not only demonstrates the importance of partnership work (between governmental and non-governmental structures), but also serves as a kind of example for other countries, including Ukraine, working on their own strategies for the development of the cultural and creative sectors.

Мета статті — розглянути історичні аспекти й основні питання, пов’язані з формуванням цифрової культурної політики у Великій Британії в першій третині ХХІ ст. Результати дослідження. Наголошено, що поглиблена конвергенція цифровізації та глобалізації впродовж останніх десятиліть є важливим чинником реформування культурної політики, а формування нової екосистеми цифрової культури, особливо на постковідному етапі, актуалізувало пошуки надійних платформ культурної політики, які дають змогу урядовим і неурядовим організаціям, пов’язаним з культурними секторами, максимально залучити інновації та забезпечити приріст знання. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше розглянуто британський кейс цифрової культурної політики в українському культурологічному дослідницькому полі з акцентом на потенціал цифрових інновацій у процесі розширення внутрішнього та міжнародного охоплення культурних секторів країни. Висновки. Наразі Велика Британія є однією з передових країн у світі, де чітко усвідомлюють важливість підтримки цифрової діяльності, спрямованої на охоплення аудиторії, інновації у сфері художнього виробництва або розвиток ефективних бізнес-практик. Фокусування уваги на цифрових розробках як ефективних інструментах для британських культурного ринку та м’якої сили свідчить, що британці пов’язують пріоритети цифрової культурної політики країни з її міжнародним іміджем, а масштаб досліджень у цьому напрямі та політичної підтримки, попри наявні виклики та проблеми, не лише демонструє важливість партнерської роботи (між урядовими та неурядовими структурами), а й постає своєрідним прикладом для інших країн, враховуючи Україну, що працюють над власними стратегіями розвитку культурного та креативного секторів.