The article provides a comparative historical analysis of two systems of study, implementation and dissemination of experience in the Armed Forces (Workers’ and Peasants’ Red Army) of the Soviet Union during the Second World War on the Eastern Front (1941–1945) and the Armed Forces of Ukraine during the Anti-Terrorist Operation (April 2014–April 2018). Investigating the transformation of the main components of both systems in military conditions, conclusions were drawn about the key factors that determined the similarities and differences in the reform of organizational structures, processes and means of learning, implementation and dissemination of experience in the Red Army and the Armed Forces of Ukraine. The relevance of the conducted comparative military-historical research is determined by the leading role of the processes of studying and implementing lessons and best practices in ensuring the effective use of the Armed Forces of Ukraine to repel russian armed aggression. The need to fulfil the scientific and practical task is determined by the insufficient attention of the Ukrainian historians to research on the above issue.

Стаття містить порівняльний історичний аналіз діяльності систем вивчення, впровадження та поширення досвіду у Робітничо-селянській Червоній армії Радянського Союзу під час Другої світової війни на Східному фронті (1941–1945 рр.) та у Збройних Силах України під час проведення антитерористичної операції (квітень 2014 – квітень 2018). Досліджуючи трансформування основних компонентів обох систем у воєнних умовах, зроблено висновки про ключові чинники, що визначили подібності та відмінності у реформуванні організаційних структур, процесів та засобів вивчення, впровадження і поширення досвіду у Червоній армії та Збройних Силах України.Актуальність проведеного компаративного воєнно-історичного дослідження зумовлена провідною роллю процесів вивчення та впровадження уроків і передового досвіду у забезпеченні ефективного застосування Збройних Сил України для відбиття російської збройної агресії. Потреба у виконанні науково-практичного завдання визначається недостатньою увагою українських історіографів до досліджень, присвячених вищевикладеному питанню.