The article explores the specific features of contemporary form-making in sacred architecture, particularly in the design of churches, mosques, synagogues, stupas, and other religious structures, within the context of modern construction technologies and structural solutions. The relevance of the topic stems from the ongoing transformative processes in architecture, which affect not only functional aspects but also the deep symbolic, spatial, and technological dimensions of sacred building design. Special attention is given to the influence of innovative construction materials, composite systems, high-tech structural frameworks, and advanced digital modeling tools that allow for the rethinking of traditional sacred architectural forms. The study reveals that digital technologies—such as parametric modeling, BIM systems, and algorithmic design—have become catalysts for the emergence of new types of spatial and volumetric compositions in sacred architecture. These tools enable architects to create previously unimaginable forms while preserving the symbolic depth, spirituality, and continuity with religious tradition. A comparative analysis of traditional and contemporary volumetric-spatial solutions is presented, identifying patterns in their evolution and outlining distinctive characteristics of form-making across different stages of architectural development. The article places particular emphasis on the challenges of harmonizing innovation with the canonical requirements of religious architecture, preserving the sacred spatial hierarchy, and integrating modern materials with established stylistic principles. It addresses the critical issues architects face in the 21st century when adapting sacred environments to new social, technological, and environmental realities. These include the need for sustainable design approaches, energy efficiency, spatial inclusivity, the use of renewable resources, and flexible structural systems. As a result, the article systematizes the key trends and future perspectives in the development of sacred architecture in the digital era. The conclusions drawn may be of value to architects, designers, researchers of architectural theory, cultural scholars, and representatives of religious communities involved in shaping the sacred spaces of today.

У статті розглянуто особливості сучасного формотворення сакральних споруд, зокрема храмів, мечетей, синагог, ступ та інших об'єктів релігійного призначення, в контексті новітніх будівельних технологій і конструктивних рішень. Актуальність теми зумовлена інтенсивними трансформаційними процесами в архітектурі, які охоплюють не лише функціональні аспекти, але й глибинні символічні, просторові та технологічні шари сакрального будівництва. Особлива увага приділяється впливу інноваційних будівельних матеріалів, композитних систем, високотехнологічних конструкцій та новітніх цифрових інструментів моделювання, що дозволяють переосмислити традиційні архітектурні форми сакральних споруд. У ході дослідження виявлено, що цифрові технології – такі як параметричне моделювання, BIM-системи, алгоритмічне проектування – стали каталізаторами появи нових типів об’ємно-просторових композицій у сакральній архітектурі. Завдяки ним архітектори отримують можливість створювати форми, які раніше були майже недосяжними з конструктивної точки зору, зберігаючи при цьому глибинний символізм, духовність і зв’язок з релігійною традицією. Проведено порівняльний аналіз традиційних і сучасних типів об’ємно-просторових рішень, виявлено закономірності їх еволюції, окреслено характерні риси формотворення на різних етапах розвитку архітектурної думки. Особливо акцентовано увагу на проблемах гармонізації інновацій із канонічними вимогами релігійної архітектури, збереження сакральної ієрархії простору, взаємодії сучасних матеріалів з усталеними стилістичними настановами. Стаття аналізує виклики, що постають перед архітекторами у XXI столітті в процесі адаптації сакрального середовища до нових соціальних, технологічних та екологічних реалій. Зокрема, розглянуто потребу у врахуванні сталих підходів до проектування, енергоефективності, інклюзивності простору, використанні відновлюваних ресурсів та гнучких конструкцій. У результаті здійснено систематизацію основних тенденцій і перспектив розвитку сакральної архітектури в умовах цифрової епохи. Висновки статті можуть бути корисними для архітекторів, проектантів, дослідників теорії архітектури, культурологів і представників релігійних спільнот, які залучені до формування сучасного сакрального простору.