Purpose — to evaluate the effectiveness of long-term anti-inflammatory therapy with inhaled glucocorticosteroids in children with alternative inflammatory phenotypes of bronchial asthma (BA) for the development of individualized control treatment. Materials and methods. A comprehensive survey of 94 school-age children with BA was conducted. According to the results of cytological examination of sputum, 2 clinical observation groups were formed. The first group of patients was formed by 38 patients with non3eosinophilic (neutrophilic) nature of the inflammatory process of the bronchi (mean age — 11.1±2.9 years, the proportion of boys — 52.6±8.1%), and the second group — 56 children with eosinophilic type of airway inflammation (3% or more of eosinophilic granulocytes in sputum), ie eosinophilic asthma phenotype (mean age — 12.2±3.2 (P>0.05) years, the proportion of boys — 67.9±6.2%, P>0.05). According to the main characteristics of the observation group could be compared. All patients underwent a comprehensive clinical and paraclinical (spirographic) examination. Scoring control of BA symptoms was performed using a questionnaire at the beginning and at the end of the course of anti-inflammatory basic therapy. The questionnaire included the clinical signs of BA reflected in the scores, which were evaluated by patients and their parents, as well as the scale of instrumental studies according to the spirographic examination of patients. Results. The paper shows that the best effect of long-term courses of basic therapy with inhaled glucocorticosteroids (ICS) was observed in patients with eosinophilic airway inflammation. Thus, the share of patients with a relatively satisfactory level of clinical control of the disease and with close to normal spirographic indicators was in group II: before the course of treatment with inhaled corticosteroids 25.0% and 31.9%, and after treatment — 81.3% (P<0,01) and 69.0% (P<0.01), respectively. Thus, an increase of 69.3% in relative risk (IRR) and 56.3% in absolute risk (IAR) of BA control reflected a pronounced control effect of inhaled corticosteroids in the eosinophilic nature of airway inflammation. The minimum number of patients needed to treat (NNT) in order to obtain at least one positive result was 2. At the same time, in patients with neutrophilic inflammatory process, the proportion of patients with a relatively satisfactory level of clinical and paraclinical (according to spirography) disease control was: before the appointment of ICS — 30.8% and 30.8%, and after treatment — 50% (PFisher's exact test>0.05) and 76.9% (PFisher's exact test<0.01), respectively. This persistence of clinical manifestations of the disease indicated an insufficient level of control of non3eosinophilic BA in the treatment of inhaled corticosteroids and questioned the feasibility of monotherapy with this group of neutrophilic bronchitis. The insufficient effect of anti3inflammatory therapy with inhaled corticosteroids was evidenced by the fact that IRR of satisfactory level of clinical control was 38.4%, IAR — 19.2%, and NNT — 6 patients. Conclusions. In patients with the eosinophilic phenotype of BA, the use of long courses of inhaled glucocorticosteroids led to an increased chance of achieving disease control, while the chances of improving of the pulmonary function tests were also observed in the neutrophilic phenotype of the disease. The research was carried out in accordance with the principles of the Helsinki declaration. The study protocol was approved by the Local ethics committee of the participating institution. The informed consent of the patient was obtained for conducting the studies. No conflict of interest was declared by the authors.

Цель — оценить эффективность длительной противовоспалительной терапии ингаляционными глюкокортикостероидами (ИГКС) у детей при альтернативных воспалительных фенотипах бронхиальной астмы (БА) для разработки индивидуализированного контроля лечения. Материалы и методы. Проведено комплексное обследование 94 детей школьного возраста с БА. По результатам цитологического исследования мокроты сформированы 2 клинические группы наблюдения: І группа — 38 пациентов с неэозинофильным (нейтрофильным) характером воспалительного процесса бронхов (средний возраст — 11,1±2,9 года, доля мальчиков — 52,6±8,1%), ІІ группа — 56 детей с эозинофильным воспалением дыхательных путей (3% и более эозинофильных гранулоцитов в мокроте), (средний возраст — 12,2±3,2 года, доля мальчиков — 67,9±6,2%; P>0,05). По основным характеристикам группы наблюдения были сопоставимы. Всем пациентам проведено комплексное клинико-параклиническое, спирографическое исследование. Бальная оценка контроля симптомов БА осуществлена с помощью анкеты в начале и в конце курса противовоспалительной базисной терапии. В опросник вошли отраженные в баллах клинические признаки БА, оцененные пациентами и их родителями, а также шкала инструментальных исследований по данным спирографического обследования больных. Результаты. В работе показано, что лучшая эффективность длительных курсов базисной терапии ИГКС отмечалась у пациентов с эозинофильным характером воспаления дыхательных путей. Так, доля больных с условно удовлетворительным уровнем клинического контроля заболевания и с близкими к норме показателями спирографии составляла во ІІ группе: до лечения ИГКС — 25,0% и 31,9%, после лечения — 81,3% (Р<0,01) и 69,0% (Р<0,01) соответственно. Следовательно, увеличение на 69,3% относительного риска (УОР) и на 56,3% абсолютного риска (УАР) контроля БА отражали отчетливую контролирующую эффективность ИГКС при эозинофильном характере воспаления дыхательных путей. Минимальное количество больных (МКБ), которых следует пролечить для получения хотя бы одного положительного результата, составляло 2. В то же время у больных с нейтрофильным характером воспалительного процесса доля пациентов с условно удовлетворительным уровнем клинического и паракинического (по показателям спирографии) контроля заболевания составляла: до лечения ИКГС — 30,8% и 30,8%, а после лечения — 50% (РТМФ>0,05) и 76,9% (РТМФ<0,01) соответственно. Такое персистирование клинических проявлений заболевания свидетельствовало о недостаточном уровне контроля неэозинофильной БА при лечении ИГКС и подвергало сомнению целесообразность монотерапии этой группой нейтрофильного воспаления бронхов. О недостаточном эффекте противовоспалительной терапии ИГКС свидетельствовало и то, что УВР удовлетворительного уровня клинического контроля составляло 38,4%, УАР — 19,2%, а МКБ — 6 больных. Выводы. У пациентов с эозинофильным фенотипом БА применение длительных курсов ИГКС приводило к росту шансов достижения контроля над заболеванием, в то же время шансы улучшения вентиляционной функции легких отмечались также при нейтрофильном фенотипе заболевания. Исследование выполнено в соответствии с принципами Хельсинкской декларации. Протокол исследования одобрен Локальным этическим комитетом участвующего учреждения. На проведение исследований получено информированное согласие родителей детей. Авторы заявляют об отсутствии конфликта интересов.

Мета — оцінити ефективність тривалої протизапальної терапії інгаляційними глюкокортикостероїдами (ІГКС) у дітей за альтернативних запальних фенотипів бронхіальної астми (БА) для розроблення індивідуалізованого контролю лікування. Матеріали та методи. Проведено комплексне обстеження 94 дітей шкільного віку з БА. За результатами цитологічного дослідження мокротиння сформовано 2 клінічні групи спостереження: І група — 38 пацієнтів із нееозинофільним (нейтрофільним) характером запального процесу бронхів (середній вік — 11,1±2,9 року, частка хлопчиків — 52,6±8,1%); ІІ група — 56 дітей з еозинофільним запаленням дихальних шляхів (>3% еозинофільних гранулоцитів у мокротинні), тобто еозинофільним астма-фенотипом (середній вік — 12,2±3,2 року, частка хлопчиків — 67,9±6,2%; P>0,05). За основними характеристиками групи спостереження були зіставлюваними. Усім пацієнтам проведено комплексне клініко-параклінічне, спірографічне дослідження. Бальну оцінку контролю симптомів БА здійснено за допомогою анкети на початку та наприкінці курсу протизапальної базисної терапії. До опитувального листа увійшли відображені в балах клінічні ознаки БА, оцінені пацієнтами та їхніми батьки, а також шкала інструментальних досліджень за даними спірографічного обстеження хворих. Результати. Показано, що вища ефективність тривалих курсів базисної терапії ІГКС відмічалася в пацієнтів з еозинофільним характером запалення дихальних шляхів. Так, частка хворих з умовно задовільним рівнем клінічного контролю захворювання та з близькими до норми показниками спірографії становила у ІІ групі: до лікування ІГКС — 25,0% і 31,9%, а після лікування — 81,3% (Р<0,01) і 69,0% (Р<0,01) відповідно. Отже, зростання на 69,3% відносного ризику (ЗВР) та на 56,3% абсолютного ризику (ЗАР) контролю БА показало виразний контролюючий ефект ІГКС за еозинофільного характеру запалення дихальних шляхів. Мінімальна кількість хворих (МКХ), яких слід пролікувати для отримання хоча б одного позитивного результату, становила 2 особи. Водночас у хворих із нейтрофільним характером запального процесу частка пацієнтів з умовно задовільним рівнем клінічного та паракінічного (за показниками спірографії) контролю захворювання становила: до лікування ІКГС — 30,8% і 30,8%, а після лікування — 50% (РТМФ>0,05) і 76,9% (РТМФ<0,01) відповідно. Таке персистування клінічних проявів захворювання свідчило про недостатній рівень контролю нееозинофільної БА при лікуванні ІГКС і ставило під сумнів доцільність монотерапії цією групою нейтрофільного запалення бронхів. Про недостатній ефект протизапальної терапії ІГКС свідчило і те, що ЗВР задовільного рівня клінічного контролю становило 38,4%, ЗАР — 19,2%, а МКХ — 6 хворих. Висновки. У пацієнтів з еозинофільним фенотипом БА застосування тривалих курсів ІГКС підвищувало шанси досягнення контролю над захворюванням, водночас шанси поліпшення вентиляційної функції легень відзначалися також при нейтрофільному фенотипі захворювання. Дослідження виконано відповідно до принципів Гельсінської декларації. Протокол дослідження ухвалено Локальним етичним комітетом зазначеної в роботі установи. На проведення досліджень отримано інформовану згоду батьків дітей. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів.