У статті висвітлюються питання суб’єктної активності особистості, вираженої у здатності до рефлексії. Відзначається ключова роль рефлексивності як особистісної властивості у смислотвірних процесах майбутніх педагогів. Виокремлюються такі форми рефлексії як системна рефлексія, інтроспекція та квазірефлексія. Констатується, що системна рефлексія дозволяє бачити саму ситуацію взаємодії в усіх її аспектах, включаючи і полюс суб’єкта, і полюс об’єкта, а також альтернативні можливості. Тоді як інтроспекція, що утворена домінуванням спрямованості свідомості на себе та ігноруванням зовнішньої ситуації, є одностороннім процесом, а отже, не сприяє повноцінному сприйняттю себе в ситуації взаємодії. А квазірефлексія є швидше формою психологічного захисту через відхід від неприємної ситуації, реальне вирішення якої може і не відбутися. Досліджено, що найбільше у майбутніх педагогів виражені інтроспекція та квазірефлексія, що свідчить про відсутність у них «предметного» рефлексування. Зазначається, що несформованість системної рефлексії відображається на характері стратегій рефлексивного виходу, виражених у вузькому діапазоні вирішення ціннісних та моральних дилем. У процесі дослідження не виявлено суттєвих відмінностей прояву того чи іншого виду рефлексії у респондентів з різними типами смислотвірних систем. Вказується на амбівалентність ефективності впливу рефлексивності на ситуацію вибору. Припускається, що підвищити рівень рефлективності можна завдяки цілеспрямованому впливові, що ґрунтується на розумінні психологічного механізму рефлексії.