The diagnosis, treatment and rehabilitation of patients with chronic pancreatitis (CP) with concomitant diabetes mellitus (DM), whose incidence is increasing. The objective: was to investigate the state of functional capacity of the pancreas in patients with comorbidity of chronic pancreatitis and diabetes type 2. Materials and methods. 137 patients with CP with and without concomitant diabetes mellitus were studied: the main group consisted of 112 outpatients with CP in combination with diabetes mellitus in the phase of stable or unstable remission, the comparison group – 25 patients with isolated CP, and the control group – 30 healthy individuals. Verification of diagnoses and determination of the pancreas functional capacity parameters was carried out according to generally accepted world standards. Results. In comorbidity, exocrine insufficiency (ExI) was significantly more severe than in the group of patients with isolated CP in the content of fecal α-elastase, which corresponded to the medium and mild degrees of ExI respectively, and the coprogram score – respectively (5,60±0,10) and (3,89±0,16) points (p<0,05). We found a significant predominance of patients with comorbidity relative to that with an isolated course of CP among those who had mild (22,6 % vs. 11,7 %) and moderate (50,1 % vs. 3,7 %) degree of ExI in the complete absence of severe pancreas ExI in isolated CP against 5.1 % of such patients with CP and diabetes mellitus type 2. A statistically significant higher content of HbA1c in patients with CP with concomitant diabetes was found in relation to the group of patients with isolated CP (7,71±0,16 % vs. (5,66±0,10 %), glucose – respectively (28,89±0,33 mmol/l against 5,27±0,11 mmol/l), the level of the HOMA index – 3,29±0,07 against 1,63±0,09 (p<0,05), which confirmed the presence of IR in patients with pancreas endocrine insufficiency in the cohort of subjects, and also proved that these patients have diabetes type 2. Evaluation of the ultrasound score of the structure of the software proved that in comorbidity with diabetes mellitus, this figure is higher and corresponds to a severe degree, while in isolated CP of the studied patients – the average severity (6,25±0,67) points against (3,89±0,78) points. Conclusion. The distribution by index and severity of patients acording M-ANNHEIM in points statistically significantly proved that the comorbidity of CP and diabetes mellitus was dominated by patients with moderate (72,2 % vs. 24,0 %) and severe CP severity (17,0 % against 8,0 %), and in isolated CP – dominated by patients with moderate severity (64,0 % vs. 4,5 %), patients with severe were more in the group of comorbid patients (6,3 % vs. 4,0 %).

До сих пор остаются невыясненными вопросы диагностики, лечения и реабилитации больных хроническим панкреатитом (ХП) с сопутствующим сахарным диабетом (СД), заболеваемость которых растет. Цель исследования: изучение состояние функциональной способности поджелудочной железы у пациентов с коморбидным течением хронического панкреатита и сахарного диабета 2-го типа (СД2). Материалы и методы. Было исследовано 137 пациентов с ХП с сопутствующим СД2 и без него. В основную группу вошли 112 амбулаторных больных с ХП в сочетании с СД2 в фазе стойкой или нестойкой ремиссии, в группу сравнения – 25 больных с изолированным ХП, в контрольную группу – 30 практически здоровых лиц. Верификацию диагнозов и определения параметров функциональной способности поджелудочной железы (ПЖ) проводили по общепринятым в мире стандартам. Результаты. При коморбидности внешнесекреторная недостаточность поджелудочной железы (ВСН ПЖ) была достоверно тяжелее, чем в группе пациентов с изолированным ХП по содержанию фекальной α-эластазы, что соответствовало средней и легкой степени ВСН ПЖ, а по бальному показателю копрограммы – 5,60±0,10 и 3,89±0,16 балла соответственно (p<0,05). Было установлено значительное преобладание доли пациентов относительно коморбидностью с такой при изолированном течении ХП среди тех, кто имели легкую (22,6 % против 11,7 %) и среднюю (50,1 % против 3,7 %) степени ВСН ПЖ при полном отсутствии тяжелой ВСН ПЖ при изолированном ХП против 5,1 % таких пациентов с ХП и СД2. Было зафиксировано статистически достоверное более высокое содержание HbA1с у больных ХП с сопутствующим СД относительно группы больных с изолированным ХП – 7,71±0,16 % против 5,66±0,10 %, глюкозы – соответственно 28,89±0,33 ммоль/л против 5,27±0,11 ммоль/л, уровень индекса HOMA – 3,29±0,07 против 1,63±0,09 (p<0,05), что подтвердило наличие инсулинорезистентности у пациентов с эндокринной недостаточностью ПЖ в когорте исследованных, а также доказало, что эти больные имели СД именно 2-го типа. Оценка ультразвукового бального показателя структуры ПЖ доказала, что при коморбидности с СД2 этот показатель выше и соответствует тяжелой степени, в то время как при изолированном ХП у обследуемых пациентов – средней степени тяжести (6,25±0,67 балла против 3,89±0,78 балла). Заключение. Распределение по индексу и степени тяжести больных по M-ANNHEIM в баллах статистически достоверно доказало, что при коморбидности ХП и СД2 преобладали пациенты со средней (72,2 % против 24,0 %) и выраженной степенью тяжести ХП (17,0 % против 8,0 %), при изолированном ХП преобладали пациенты с умеренной степенью тяжести (64,0% против 4,5%), а пациентов с тяжелой степенью было больше в группе коморбидных больных (6,3 % против 4,0 %).

Дотепер залишаються нез’ясованими питання діагностики, лікування та реабілітації хворих на хронічний панкреатит (ХП) із супутнім цукровим діабетом (ЦД), захворюваність яких зростає. Мета дослідження: вивчення стану функціональної спроможності підшлункової залози у пацієнтів із коморбідним перебігом хронічного панкреатиту і ЦД 2-го типу (ЦД2). Матеріали та методи. Було досліджено 137 хворих на ХП із супутнім ЦД2 та без нього. До основної групи увійшли 112 амбулаторних хворих на ХП у поєднанні із ЦД2 у фазі стійкої або нестійкої ремісії, до групи порівняння – 25 хворих на ізольований ХП, до контрольної групи – 30 практично здорових осіб. Верифікацію діагнозів і визначення параметрів функціональної спроможності підшлункової залози (ПЗ) проводили за загальноприйнятими у світі стандартами. Результати. За коморбідності зовнішньосекреторна недостатність підшлункової залози (ЗСН ПЗ) була достовірно тяжчою, ніж у групі пацієнтів з ізольованим ХП за вмістом фекальної α-еластази, що відповідало середньому і легкому ступеням ЗСН ПЗ відповідно, а за бальним показником копрограми – 5,60±0,10 і 3,89±0,16 бала відповідно (p<0,05). Було встановлено значне переважання частки пацієнтів із коморбідністю щодо такої з ізольованим перебігом ХП серед тих, хто мав легкий (22,6 % проти 11,7 %) і середній (50,1 % проти 3,7 %) ступені ЗСН ПЗ за повної відсутності тяжкої ЗСН ПЗ при ізольованому ХП проти 5,1 % таких пацієнтів із ХП і ЦД2. Було констатовано статистично достовірний більш високий вміст HbA1с у хворих на ХП із супутнім ЦД щодо групи хворих на ізольований ХП – 7,71±0,16 % проти 5,66±0,10 %, глюкози – 28,89±0,33 ммоль/л проти 5,27±0,11 ммоль/л відповідно, рівень індексу HOMA – 3,29±0,07 проти 1,63±0,09 (p<0,05), що підтвердило наявність ІР у пацієнтів з ендокринною недостатністю ПЗ у когорті досліджених, а також довело, що ці хворі мають ЦД саме 2-го типу. Оцінювання ультразвукового бального показника структури ПЗ довела, що при коморбідності з ЦД2 цей показник вищий і відповідає тяжкому ступеню, у той час як при ізольованому ХП досліджених пацієнтів – середньому ступеню тяжкості (6,25±0,67 бала проти 3,89±0,78 бала). Заключення. Розподіл за індексом і ступенем тяжкості хворих за M-ANNHEIM у балах статистично достовірно довів, що при коморбідності ХП і ЦД2 переважали пацієнти із середнім (72,2 % проти 24,0 %) і вираженим ступенем тяжкості ХП (17,0 % проти 8,0 %), при ізольованому ХП переважали пацієнти з помірним ступенем тяжкості (64,0% проти 4,5%), а пацієнтів із тяжким ступенем було більше у групі коморбідних пацієнтів (6,3 % проти 4,0 %).