The article investigates Maurice Merleau-Ponty's phenomenological concept of the body as a necessary condition for human experience, focusing on the body's ambivalent nature as both a subject (Leib) and an object (Körper). The scientific problem lies in the lack of systematic analysis connecting Merleau-Ponty's philosophical theory with the theatrical practice of Jacques Lecoq. The aim is to prove their deep structural affinity by analyzing the concept of movement. The methodology is based on an interdisciplinary approach, combining phenomenological, hermeneutic, and comparative methods. The scientific novelty of the work is in demonstrating for the first time how Lecoq's practical principles– undulation, inverse undulation, and eclosion (unfolding), along with the use of the neutral mask–serve as a practical embodiment and confirmation of Merleau-Ponty's theory of concrete and abstract movement. The results show that movement is not merely physical displacement but an intentional act. Lecoq's methods are viewed as tools of «practical phenomenology,» where the neutral mask functions as a theatrical epoché, compelling the actor towards creative, abstract movement. The practical significance lies in enriching theatre pedagogy with a philosophical foundation and providing philosophy with empirical material for understanding corporeality. Thus, the theater is a space in which the interaction of abstract and concrete movements becomes particularly evident. Concrete movement as a direct interaction with the world and abstract movement as the creation of new worlds show the horizon of possibilities of experience that the body can experience and participate in the creation of its new forms. Of particular interest is the analysis of positionality in theatrical space through the prism of Merleau-Ponty's phenomenology. The prospects for further research lie in expanding this approach to other twentieth-century theatrical systems that also put the body at the center of their attention (for example, Jerzy Grotowski, Eugenio Barba). In addition, an interesting direction is the application of phenomenological analysis of movement to contemporary performative practices, dance theater and digital art, where the problem of corporeality and its representation acquires new, even more complex dimensions.

У статті досліджено феноменологічну концепцію тіла Моріса Мерло-Понті як необхідну умову людського досвіду, зосереджуючись на амбівалентній природі тіла як суб'єкта (Leib) та об'єкта (Körper). Наукова проблема полягає у відсутності системного аналізу, що поєднує філософську теорію Мерло-Понті з театральною практикою Жака Лекока. Метою є доведення їх глибинної структурної спорідненості через аналіз концепції руху. Методологія ґрунтується на міждисциплінарному підході, що поєднує феноменологічний, герменевтичний та компаративістський методи. Наукова новизна роботи полягає у тому, що вперше продемонстровано, як практичні принципи Лекока – ундуляція, зворотна ундуляція та розкриття, а також використання нейтральної маски – є практичним втіленням та підтвердженням теорії Мерло-Понті про конкретний та абстрактний рух. Результати показують, що рух є не просто фізичним переміщенням, а інтенціональним актом. Методи Лекока розглядаються як інструменти «практичної феноменології», де нейтральна маска функціонує як театральне epoché, що змушує актора до творчого абстрактного руху. Практичне значення полягає у збагаченні театральної педагогіки філософським обґрунтуванням та наданні філософії емпіричного матеріалу для осмислення тілесності. Отже, театр є простором, у якому взаємодія абстрактного і конкретного рухів стає особливо очевидною. Конкретний рух як безпосередня взаємодія зі світом і абстрактний рух як створення нових світів показують горизонт можливостей досвіду, який може переживати тіло і брати участь у створенні нових його форм. Особливий інтерес становить аналіз позиційності в театральному просторі через призму феноменології Мерло-Понті. Перспективи подальших досліджень полягають у розширенні цього підходу на інші театральні системи ХХ століття, які також ставили тіло в центр своєї уваги (наприклад, Єжи Гротовського, Еудженіо Барби). Крім того, цікавим напрямом є застосування феноменологічного аналізу руху до сучасних перформативних практик, танцювального театру та цифрового мистецтва, де проблема тілесності та її репрезентації набуває нових, ще більш складних вимірів.