Purpose. The article aims to: 1) to determine the place and role of a priori topoi of knowledge in the overall process of evolution of human consciousness, to clarify the relationship between innate and acquired human abilities; 2) to determine the creative potential of a priori and acquired human abilities on the basis of the evolutionary approach; 3) to clarify the basic intentions of a person which allowed him or her to reach a new level of adaptive behaviour. Theoretical basis. The article investigates the genesis and significance of the idea of a priori in the traditional theory of knowledge and its modern implications in the evolutionary theory of consciousness. The evolutionary approach allows us to rethink a fairly wide range of things that fall under the definition of a priori: from analytics, normativity, various attitudes of consciousness to human behavioural reactions. In the course of analysing Kant’s apriorism, which he used to justify the possibility of theoretical sciences, an attempt is made to determine the nature of a priori in the context of the evolutionary theory of consciousness. Although the idea of a priori was criticised by both Kant’s opponents (based on historical experience) and his followers (who opposed the formalism of a priori knowledge), the evolutionary theory of consciousness played a special role in this criticism and further development of this topic, contributing to a more detailed consideration of the genesis of the so-called a priori forms. Ultimately, through a combination of different forms of learning and a set of socio-cultural forms of mastering the world, man has managed to gain access to "potential intelligence" and a new "space for creation". Originality. The article substantiates the thesis that the evolutionary theory of consciousness allows explaining both the genesis of the a priori sphere and determining the mechanism of action of artificial formations or the achievements of human civilisation. Since people have gained the ability to generate and test hypotheses about reality instead of directly dealing with specific threats, the likelihood of wrong decisions and false preferences has arisen and is constantly growing. Therefore, in general, we have an urgent need for a double reflection – both on the limits of the application of a priori forms of knowledge and on the intentional attitudes of the human habitus. Drawing on the achievements of the evolutionary theory of consciousness, the author points to the possibility of a much broader approach to the problem of the a priori, which distinguishes not only different forms of knowledge, but also attitudes, biases, and intentions. In other words, the epistemological a priori is only a subdivision of the general sphere of innate and acquired human abilities. Hence, it can be argued that basic intentionality is also a kind of a priori, but it is widespread both in the field of ethics and in human behaviour. Conclusions. Based on Darwin’s ideas of natural selection, research in ethology, anthropology, neuroscience data, modern ideas about consciousness, etc., representatives of the evolutionary theory of consciousness proposed a more detailed approach to the study of the a priori. On the one hand, the belief in the apodictic reliability of a priori forms was undermined, and on the other hand, the complex nature of those forms of knowledge that Kant considered a priori was revealed. Ultimately, the idea of a priori leads us to questions about people’s ability to learn, to formulate tasks, hypotheses, theories, etc. In particular, the evolutionary theory of consciousness allows us to look at human cognitive abilities from the perspective of adaptation to environmental challenges.

Мета. У статті передбачено: 1) визначити місце і роль апріорних топосів знання в загальному процесі еволюції людської свідомості, з’ясувати співвідношення між вродженими і набутими здібностями людини; 2) на основі еволюційного підходу визначити творчий потенціал апріорних і набутих здібностей людини; 3) з’ясувати базові інтенціональності людини, які дозволили їй вийти на новий рівень адаптаційної поведінки. Теоретичний базис. Досліджено генезу і значення ідеї апріорі в традиційній теорії пізнання та її сучасні імплікації в еволюційній теорії свідомості. Еволюційний підхід дозволяє переосмислити досить широку сферу того, що потрапляє під означення апріорності: від аналітики, нормативності, різноманітних установок свідомості до поведінкових реакцій людини. У процесі аналізу апріоризму Канта, який застосував його для обґрунтування можливості існування теоретичних наук, здійснено спробу визначити природу апріорності в контексті еволюційної теорії свідомості. Хоча ідею апріорності критикували як опоненти Канта (спираючись на історичний досвід), так і його послідовники (які виступали проти формалізму апріорного знання), особливу роль у цій критиці і подальшій розробці цієї теми відіграла еволюційна теорія свідомості, яка сприяла більш детальному розгляду питання генезису так званих апріорних форм. Зрештою, завдяки поєднанню різних форм навчання і сукупності соціокультурних форм освоєння світу людина зуміла отримати доступ до "потенційного інтелекту" і новий "простір для творення". Наукова новизна. Обґрунтовано тезу, що еволюційна теорія свідомості дозволяє пояснити як генезу апріорної сфери, так і визначити механізм дії штучних утворень, або напрацювань людської цивілізації. Оскільки люди отримали здатність генерувати й тестувати гіпотези щодо реальності замість того, щоб безпосередньо мати справу з конкретними загрозами, виникла й постійно зростає ймовірність хибних рішень і помилкових уподобань. Тож на загал маємо нагальну потребу в подвійній рефлексії – як щодо меж застосування апріорних форм пізнання, так і щодо інтенційних установок людського габітусу. Спираючись на здобутки еволюційної теорії свідомості, автор вказує на можливість значно ширшого підходу до проблеми апріорного, у якому виділяє не тільки різні форми знання, а й установки, упередженості, інтенціональності. Тобто епістемологічне апріорі є лише підрозділом загальної сфери вроджених і набутих здібностей людини. Відтак можна стверджувати, що базові інтенціональності – це теж своєрідні апріорі, але які розповсюджені як у сфері етології, так і в поведінці людей. Висновки. Спираючись на ідеї природного добору Дарвіна, дослідження в галузі етології, антропології, дані нейронаук, сучасні уявлення про свідомість тощо, представники еволюційної теорії свідомості запропонували більш детальний підхід до вивчення сфери апріорного. З одного боку, була підважена віра в аподиктичну достовірність апріорних форм, а з іншого – з’ясована складна природа тих форм пізнання, які Кант вважав апріорними. Зрештою, ідея апріорності виводить нас на питання щодо здатності людей до навчання, формулювання завдань, гіпотез, теорій тощо. Зокрема, еволюційна теорія свідомості дозволяє поглянути на пізнавальні спроможності людини під кутом зору адаптації до викликів навколишнього середовища.