Стаття присвячена теоретичному дослідженню семіотичних компонентів англійськомовного медіадискурсу, що базується на класичних і сучасних теоретичних підходах до аналізу знакових систем, кодів та мультимодальних стратегій, які реалізуються у сучасних медіатекстах. Медіадискурс розглядається як складне, багатокомпонентне комунікативне утворення, де взаємодіють різні типи знаків — вербальні, візуальні, аудіальні, паралінгвістичні та цифрові елементи. Ця взаємодія забезпечує створення багатошарового смислу, що залежить від когнітивних, прагматичних та соціокультурних чинників. Особлива увага приділяється процесам комбінування знаків та механізмам конструювання значень у межах соціокультурного контексту. Семіотична концепція Чарльза Пірса, зокрема триадична модель знака, є ключовою для розуміння динамічної природи знакової інтерпретації у медіадискурсі. Вона дозволяє дослідити, як вербальні й невербальні елементи, зокрема емодзі, ікони, кольорові символи та аудіовізуальні фрагменти, формують у свідомості реципієнта смисли, асоціації й культурні конотації. Соціосеміотичний підхід розкриває роль медіатекстів як інструментів конструювання соціальної реальності, ідеологій і колективної ідентичності. Інтертекстуальність у медіадискурсі виступає як стратегія, що посилює емоційний, аргументативний і креативний потенціал повідомлення, формуючи зв’язок із аудиторією та забезпечуючи глибше сприйняття текстів у конкретних соціокультурних умовах.

The article studies semiotic components of English-language media discourse based on classical and modern theoretical approaches to analysing sign systems, codes, and multimodal strategies implemented in contemporary media texts. Media discourse is considered a complex, multi-component communicative formation, where different types of signs interact — verbal, visual, auditory, paralinguistic and digital elements. This interaction ensures the creation of a multi-layered meaning that depends on cognitive, pragmatic and sociocultural factors. Particular attention is paid to the processes of combining signs and the mechanisms of constructing meanings within a sociocultural context. Charles Peirce’s semiotic concept, particularly the triadic model of the sign, is the key to understanding the dynamic nature of sign interpretation in media discourse. It allows us to explore how verbal and non-verbal elements, particularly emojis, icons, colour symbols and audiovisual fragments, form meanings, associations and cultural connotations in the recipient’s mind. The sociosemiotic approach reveals the role of media texts as tools for constructing social reality, ideologies and collective identity. Intertextuality in media discourse acts as a strategy that enhances a message’s emotional, argumentative and creative potential, forming a connection with the audience and ensuring a deeper perception of texts in specific sociocultural conditions.