Aim. To analyze data on combined drugs in soft dosage forms as potential drug interfaces. Materials and methods. The bibliosemantic research method was used in the work. Results and discussion. By analogy with foreign interfaces of carbon nanotubes with neurons it has been proposed to consider a number of soft dosage forms as interfaces between inanimate organic structures of dosage forms and living cells of the skin tissue or the mucous membrane. A number of soft dosage forms, which can be considered as interfaces between the inanimate organics of dosage forms and living cells of the skin tissue and mucosa, has been studied and analyzed. Interfaces are polymer matrices made of polyethylene glycols, high molecular weight polysaccharides, carbomers, etc. A carbomer can be considered as the basis of plastic, conformationally mobile interfaces between the general dosage form and living cells of the skin and mucosa. It has been shown that the mechanism of increasing biocompatibility with the help of polyethylene glycols is the ability of PEG molecules due to compaction (spiralization) or expansion of the molecules to accept the optimal conformation, giving their hydrophobic or polar groups for the optimal binding, on the one hand, with medicinal substances (drugs), and, on the other hand, with bioobjects. It has been shown that the affinity for PEG-400 phosphatidylcholine liposomes is 6 times greater than that of propylene glycol, and the affinity for PEG-1500 liposomes is 24 times higher than that of propylene glycol. Upon contact with the skin or the mucosa the interface structure may be destroyed as the components of the dosage form have different affinities for membranes of cells of biological surfaces – surface active substances that quickly bind to the lipid bilayer of the membranes of the skin or mucous membranes are the first ones that leave the dosage forms. Then, other auxiliary substances of the interface bind to the cell membranes at different speeds and in different ways. Conclusions. Therefore, a dosage form as an interface is a dynamic matrix that can rebuild and, as it contacts the membranes of skin cells or mucous membranes, promote absorption of the drug substance according to a specific program.

Цель работы. Целью нашей работы стал анализ данных комбинированных препаратов в виде мягких лекарственных форм как потенциальных интерфейсов лекарств. Материалы и методы. В работе использовали библиосемантичный метод исследований.Результаты и их обсуждение. Изучено и проанализировано ряд мягких лекарственных форм, которые по аналогии с зарубежными интерфейсами углеродных нанотрубок с нейронами можно рассматривать как интерфейсы между неживыми органическими структурами ЛФ и живыми клетками ткани кожи или слизистой оболочки. Интерфейсы – это полимерные матрицы из полиэтиленгликолей, высокомолекулярных полисахаридов, карбомеров и т. п. Карбомер можно рассматривать, как основу пластичных, конформационно подвижных интерфейсов между общей лекарственной формой и живыми клетками кожи и слизистой. Нами показано, что механизм повышения биосовместимости с помощью полиэтиленгликолей обусловлен способностью молекул ПЭГ за счет компактизации (спирализации) или расширения принимать оптимальную конформацию, давая свои гидрофобные или полярные группы для связывания, с одной стороны, с лекарственными веществами (ЛВ), а с другой – с биообъектами. Показано, что сродство к липосомам из фосфатидилхолина ПЭГ-400 больше в 6 раз, а к липосомам ПЕГ-1500 в 24 раза, чем у пропиленгликоля. При контакте с тканями кожи или слизистой структура интерфейса, возможно, разрушается потому, что компоненты лекарственной формы имеют разное сродство к мембранам клеток биологических поверхностей – первыми покидают лекарственные формы поверхностно-активные вещества, которые быстро связываются с липидным бислоем мембран тканей кожи или слизистой как свои. Затем с разной скоростью и по-разному связываются с мембранами клеток другие вспомогательные вещества интерфейса. Выводы. Такая лекарственная форма, как интерфейс, является динамичной матрицей, способной перестраиваться и по мере контакта с мембранами клеток кожи или слизистой способствовать всасыванию лекарственного вещества по определенной программе.

Метою нашої роботи став аналіз даних щодо комбінованих препаратів у вигляді м’яких лікарських форм як потенційних інтерфейсів ліків. Матеріали та методи. У роботі використовували бібліосемантичний метод досліджень. Результати та їх обговорення. Вивчено та проаналізовано низку м’яких лікарських форм (ЛФ), які за аналогією із зарубіжними інтерфейсами вуглецевих нанотрубок з нейронами можна розглядати як інтерфейси між неживими органічними структурами ЛФ і живими клітинами тканини шкіри і слизової оболонки. Інтерфейси – це полімерні матриці з поліетиленгліколю, високомолекулярних полісахаридів, карбомерів тощо. Карбомери можна розглядати як основу пластичних, конформаційно рухомих інтерфейсів між лікарською формою і живими клітинами шкіри і слизової. Виявлено, що механізм підвищення біосумісності за допомогою поліетиленгліколів зумовлений здатністю молекул ПЕГ за рахунок компактизації (спіралізації) або розширення набувати оптимальної конформації і віддавати свої гідрофобні або полярні групи для зв’язування, з одного боку, з лікарськими речовинами (ЛР), а з іншого, – з біооб’єктами. Спорідненість до ліпосом з фосфатидилхоліну ПЕГ-400 більша в 6 разів, а до ліпосом ПЕГ-1500 в 24 рази, ніж у пропіленгліколю. У разі контакту зі шкірою або слизовою структура інтерфейсу, напевно, руйнується тому, що компоненти лікарської форми мають різну спорідненість до мембран клітин біоповерхні – перші покидають лікарські форми поверхнево-активні речовини, які миттєво зв’язуються з ліпідним бішаром мембран тканини шкіри чи слизової як свої. Потім з різною швидкістю і по-різному зв’язуються з мембранами клітин інші допоміжні речовини інтерфейсу. Висновки. Така лікарська форма, як інтерфейс, є динамічною матрицею, здатною перебудовуватися і відповідно до контакту з мембранами клітин шкіри або слизової сприяти всмоктуванню ЛР за певною програмою.