The article carries out a historical and legal analysis of the concept and types of war crimes and the order of their investigation in Ukraine under the Central Rada. It is shown that at the beginning of the Ukrainian Revolution, the «Military Criminal Statute» in the edition of July 1, 1879, with some later additions, remained in force in the military chronicles. More than 90% of the considered cases before the start of the Ukrainian revolution concerned: 1) voluntary desertion of a military unit (escape); 2) not showing up for duty at the specified time; 3) violation of the order and rules of guard service; 4) inappropriate behavior in relation to seniors in military rank, as well as officials who performed special military service duties; 5) loss and deliberate damage to military property. Of course, the revolutionary events in Ukraine made adjustments to the structure of crimes (for example, the consideration of cases under the desertion article increased), but the above-mentioned trends persisted. It was emphasized that the military legislation of the time provided for a preliminary investigation. Suspect servicemen who were on active duty were called in for investigation directly through their commanders. Legal reasons for not appearing at the investigation were considered to be: deprivation of the accused's liberty; natural force majeure that prevented timely arrival at the place of interrogation (for example, flooding of rivers); accident; illness (including close relatives); death. In the case of hostilities during the war, the possibility/impossibility of the arrival of the accused or witnesses was determined by the military investigator. If a military witness did not appear for questioning without reason, the military investigator was obliged to immediately inform his command. It is noted that at the initial stage of the Ukrainian revolution, the investigation of war crimes took place in accordance with the current Russian legislation. Most often, offenses of a disciplinary nature were recorded (violation of military discipline, disobedience to the leadership, etc.). Desertion from military units has gained a menacing scope. A new challenge for the Ukrainian authorities was the violation of social order by military personnel and the spread of Bolshevik propaganda. Revolutionary expediency led to the fact that the Central Rada took the path of mitigating punishments for military personnel who committed minor offenses on the condition that they prove that the said actions were carried out for political reasons. In particular, the Amnesty Law of 1917 provided for the absence of punishment for those who voluntarily left their military units to join Ukrainian military units.

У статті здійснено історико-правовий аналіз поняття і видів військових злочинів та порядку їх розслідування в Українській Народній Республіці за Центральної Ради. Показано, що на початок Української революції у військових часинах чин­ним залишався «Військово-кримінальний статут» в редакції 1 липня 1879 р. з деякими пізнішими доповненнями. Понад 90% розглянутих справ до початку Української революції торкалися: 1) самовільного полишення військової частини (вте­ча); 2) неявка на службу у визначений час; 3) порушення порядку і правил несення караульної служби; 4) недостойна поведінка відносно стар­ших по військовому званню, а також посадових осіб, котрі виконували спеціальні обов'язки військової служби; 5) втрата і свідоме пошкодження військового майна . Звісно, революційні події в Україні внесли свої корективи у структуру злочинів (наприклад, зріс розгляд справ по статті дезертирство), проте зазначені вище тенденції зберігалися й надалі. Наголошено, що тогочасне військове законо­давство передбачало проведення попереднього слідства. Підозрювані військовослужбовці, які перебували на дійсній службі, викликалися на слідство безпосередньо через їхніх командирів. Законними причинами неявки на слідство вважалися: позбавлення обвинуваченого свободи; природні форсмажори, які не дозволяли вчасно прибути на місце допиту (наприклад, розлив річок); нещасний випадок; хвороба (у т. ч. близь­ких родичів); смерть. На випадок ведення бойо­вих дій під час війни, можливість/неможливість прибуття обвинуваченого чи свідків визначав військовий слідчий. Якщо свідок-військовослужбовець не з'явився безпідставно на допит, вій­ськовий слідчий зобов'язувався негайно повідо­мити про це його командування. Зазначено, що на початкову етапі Української революції розслідування військових злочинів від­бувалося відповідно до чинного російського законодавства. Найчастіше фіксувались правопо­рушення дисциплінарного характеру (порушен­ня військової дисципліни, непокора керівництву тощо). Загрозливого розмаху набуло дезертир­ство з військових частин. Новим викликом для української влади стали факти порушення сус­пільного порядку військовослужбовцями та по­ширення більшовицької пропаганди. Революцій­на доцільність призвела до того, що Центральна Рада пішла шляхом пом'якшення покарань для військових, які вчинили незначені правопору­шення за умови доведення ними, що зазначені дії вони вчинили з політичних мотивів. Зокрема, Закон про амністію 1917 р. передбачав відсут­ність покарань для тих, хто самовільно покинув свої військові частини для переходу в українські військові підрозділи.