It is indicated that the criminalization of socially dangerous acts is one of the leading mechanisms for implementing state criminal law policy, since it is through it that it is established which models of behavior are qualified as «criminally punishable» and the parameters and nature of criminal law influence are determined. The article explores the methodological significance of the principles of criminalization in shaping and applying the elements of criminal offences, as well as their impact on the accuracy, stability, and uniformity of law enforcement. It is demonstrated that criminalization is not limited to a formal legislative act but constitutes a multi-level process that includes the identification and legal assessment of socially dangerous behavior, determining its compliance with the criteria of criminal-law prohibition, and its consolidation in legislation. The interdependence between criminalization and qualification is shown in the direct influence of the quality of legislative modeling on the possibility of unambiguous interpretation, while law enforcement practice reveals gaps, contradictions, and redundancies. The study identifies two groups of criminalization principles – socio-psychological and systemic-legal – which ensure the conformity of prohibitions to societal needs and their coherence within the legislative system. Particular attention is given to five principles directly related to qualification: social conditionality, proportionality, economy of criminal-law repression (ultima ratio), legal certainty, and systemic coherence. Their content, implementation criteria, and consequences of non-compliance are outlined, including the emergence of “dead” norms, imbalance between the gravity of the offence and the state response, fragmented practice, errors in distinguishing related offences, and normative conflicts. It is concluded that these principles act as a methodological filter: at the law-making stage they eliminate unjustified innovations and ensure technically correct legislative modeling, while at the enforcement stage they guarantee predictable and stable qualification, reduce normative competition, and prevent expansive interpretation. Recognizing these principles has theoretical and practical importance for improving criminal-law policy, strengthening legal certainty, and ensuring the consistency of judicial practice.

Вказується, криміналізація суспільно небезпечних діянь становить один із провідних механіз- мів втілення державної кримінально-правової політики, оскільки саме через неї встановлюється, які моделі поведінки кваліфікуються як «кримінально караані», та визначаються параметри і при- рода кримінально-правового впливу. У статті досліджено методологічне значення принципів криміналізації у формуванні та за- стосуванні складів кримінальних правопорушень, а також їх вплив на точність, стабільність та єдність правозастосування. Показано, що криміналізація не зводиться лише до формального акту правотворчості, а виступає багаторівневим процесом, який охоплює виявлення й оцінку суспіль- но небезпечних проявів поведінки, визначення їх відповідності критеріям кримінально-правової заборони та законодавче закріплення. Аргументовано, що взаємозалежність криміналізації й ква- ліфікації проявляється у прямому впливі якості законодавчого моделювання складів на можли- вість їх однозначного тлумачення, тоді як результати правозастосування виявляють прогалини, суперечності й надмірності, що потребують корекції. У дослідженні окреслено дві групи принци- пів криміналізації – соціально-психологічні та системно-правові, які забезпечують відповідність кримінально-правових заборон потребам суспільства та їх узгодженість у системі законодавства. Особлива увага приділяється п’яти принципам, безпосередньо пов’язаним із кваліфікацією: соці- альній обумовленості, пропорційності, економії кримінально-правової репресії, правовій визна- ченості та системній узгодженості. Визначено їх зміст, критерії реалізації та наслідки недотри- мання, серед яких – поява «мертвих» норм, дисбаланс між тяжкістю діяння і реакцією держави, фрагментарність практики, помилки у відмежуванні суміжних складів і нормативні конфлікти. Зроблено висновок, що принципи криміналізації виконують функцію методологічного фільтра, який на етапі законотворення дозволяє відсіяти необґрунтовані новели й забезпечити технічно коректне моделювання складів, а на етапі правозастосування гарантує передбачуваність і стабіль- ність кваліфікації, знижує конкуренцію норм і запобігає розширювальному тлумаченню. Підкрес- лено, що врахування цих принципів має не лише теоретичне, а й значне практичне значення для оптимізації кримінально-правової політики та забезпечення єдності судової практики.