The problem of ensuring the right to protection has always been one of the key ones in the legal systems of any society. The implementation of the constitutional provisions established by Article 1 of the Constitution of Ukraine, that Ukraine is a sovereign and independent, democratic, social, legal state is not possible without the development of law, its improvement and the establishment of effective mechanisms for its protection and, accordingly, the implementation of the right to protection. This right is fundamental in a democratic state, because it is precisely on the ability of a person to defend his rights and interests that the effectiveness of the legal system and the level of trust in it depend. Among the general theoretical approaches to overcoming legal nihilism, as one of the manifestations of contempt for the law, the need to transform the legal system, increase the level of legal culture should be highlighted, in the context of which a comprehensive study of the essence of such a phenomenon as the right to protection receives special attention. In the current conditions of the development of international law and the development of the legal system of Ukraine, one of the key categories is the right to defense, which is inextricably linked to fundamental human rights and freedoms. Ensuring the right to defense is a component of the rule of law and fair justice, which involves the effective functioning of both national legal mechanisms and the possibility of appealing to international institutions for additional protection of the rights and freedoms of citizens. Despite significant steps taken to implement international standards in domestic legislation, a study of the practical implementation of the right to defense in Ukraine reveals a number of problems related to the unification of legal norms, due organizational process, as well as compliance with procedural guarantees. In historical retrospect, in national legal thought, the “right to defense” has long been identified mainly with the activities of the legal profession within the framework of criminal proceedings. However, in modern jurisprudence, this concept has acquired a more expanded understanding, encompassing both civil and administrative processes, and mechanisms for alternative dispute resolution. This article is devoted to the study of domestic experience and the evolution of the understanding of the right to protection in national legal thought. The current legislation of Ukraine and scientific research on the provision and protection of human rights are analyzed, and possible further steps for reforming this area are formulated.

Проблема забезпечення права на захист завжди була однією з ключових у правових системах будь-якого суспільства. Реалізація конституційних положень, встановлених статтею першою Конституції України, про те що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава, не можлива без розвитку права, його вдосконалення та встановлення ефективних механізмів його захисту та відповідно реалізації права на захист. Це право є основоположним у демократичній державі, адже саме від можливості людини відстояти свої права та інтереси залежить ефективність правової системи та рівень довіри до неї. Серед загальнотеоретичних підходів подолання правового нігілізму, як одного з проявів зневаги до права слід виділити необхідність трансформації правової системи, підвищення рівня правової культури, в розрізі яких особливої уваги набуває всебічне дослідження сутності такого явища як право на захист. У сучасних умовах розвитку міжнародного права та розбудови правової системи України однією з ключових категорій виступає право на захист, яке нерозривно пов’язане з фундаментальними правами і свободами людини. Забезпечення права на захист є складовою верховенства права і справедливого правосуддя, що передбачає ефективне функціонування як національних правових механізмів, так і можливість звернення до міжнародних інституцій для додаткового захисту прав і свобод громадян. Попри значні кроки, здійсненні для імплементації міжнародних стандартів у вітчизняному законодавстві, дослідження практичної реалізації права на захист в Україні засвідчує низку проблем, пов’язаних із уніфікацією правових норм, належного організаційного процесу, а також з дотриманням процесуальних гарантій. В історичній ретроспективі у національній правовій думці «право на захист» тривалий час ототожнювалося переважно з діяльністю адвокатури в рамках кримінального процесу. Проте у сучасному правознавстві це поняття набуло більш розширеного розуміння, охоплюючи і цивільні, і адміністративні процеси, і механізми альтернативного врегулювання спорів. Дана стаття присвячена дослідженню вітчизняного досвіду та еволюції розуміння права на захист у національній правовій думці. Проаналізовано чинне законодавство України та наукові дослідження щодо забезпечення і захисту прав людини, а також сформульовано можливі подальші кроки реформування цієї сфери.