У статті розкрито етнопсихологічні особливості спілкування гуцулів крізь призму комунікативних стратегій у драматургійному тексті. «Неопубліковані гуцульські п’єси» Гната Хоткевича презентують широку картину життя гуцулів – етнічної групи, що проживає в регіоні українських Карпат у Західній Україні. Психолінгвістичний і прагматичний аналіз комунікативних актів у художньому діалозі виявив типові особливості комунікативної поведінки гуцулів, різних за віковими, соціальними, гендерними, психологічними ознаками. Спілкування гуцулів вирізняється емоційністю, схильністю до агресивної мовної поведінки, частим вживанням перформативів, мітигаторів з іллокуцією заспокоєння, регулярним застосуванням комунікативних тактик схвалення, підтвердження для вияву солідарності зі співрозмовником, вилученням адресата з комунікативної зони як спосіб його дискредитації тощо. Комунікативні стратегії спонукання найчастіше реалізуються тактиками прохання у поєднанні зі скаргою (при кооперативному спілкуванні) або за допомогою тактик вимоги, наказу разом із погрозою (для конфліктного спілкування). На основі аналізу комунікативних стратегій художнього діалогу виділено ментальні риси гуцулів, як-от містичне розуміння буття, породжене амбівалентністю сакральних начал (християнства й міфології); усвідомлення обмеженості волі людини природними та надприродними силами; глибинний внутрішній конфлікт, зумовлений відчуттям всеохопного страху і прагненням до його подолання; тенденція до єднання як спосіб досягнення душевної рівноваги, чуттєва психічна організація горян на противагу раціональній.