Внаслідок масової еміграції греко-католиків у ХІХ ст. з територій Австро-Угорщини, а згодом і Польщі та Чехословаччини до США там виникали досить великі громади. Поступово виникала глибока потреба духовної, культурної та соціальної опіки над численними греко-католиками. Саме тому, вважаючи греко-католиків єдиним цілим і як вихідців з єдиної на той час Австро-Угорщини, папа Пій Х призначає 1907 р. єпископом для усіх греко-католиків Сотера Ортинського. Його діяльність була досить активною: зокрема, запрошує сестер-василіанок, створено сиротинець на 200 дітей, організовано школу для дяко-вчителів, створено молодіжні організації. Важливо, що у 1913 р. за єпископа Сотера Ортинського єпархія у США перетворилася на самостійне утворення непідвладне місцевим католицьким єпископам. З часом виникали протиріччя на національному ґрунті, зокрема, між русинами-вихідцями з терен Підкарпатської Русі та Пряшівщини і українцями-вихідцями переважно з Галичини. Виникали непорозуміння між двома таборами, що стало причиною до призначення іншого єпископа для католиків русинського обряду, що походили з традиції Ужгородської унії. Парадоксально, але єдина конфесія греко-католиків, котрі проживали у США через національні протиріччя розділилися. Але щоби уникнути конфліктів, таки було призначено для русинів-вихідців із Підкарпаття і Пряшівщини єпископом Василя Такача. А тому обставини часу і загроза поглиблення конфліктів змушували Апостольську столицю призначити окрему ієрархію для русинів.