У дисертації змодельовано структуру контексту як особливого ієрархічного ментального конструкту, згенерованого комунікативними партнерами в процесі дискурсивної взаємодії. Виявлено функційні властивості контекстуальних моделей (унікальність та суб’єктивність, асиметричність, інтегрованість, динамічність, гнучкість, градуальність) та розглянуто динаміку їх взаємодії (конвергенція та дивергенція). Схарактеризовано комунікативний статус контекстуалізації, реконтекстуалізації та деконтекстуалізації, що формують контекстульність предмета думки мовця в дискурсі. Визначено комунікативні фактори контекстуалізації (просторово-часовий, статусно-рольовий, епістемічний, афективний), реконтекстуалізації (просторово-часова неоднорідність, перерозподіл комунікативних ролей, присутність стороннього реципієнта, політопікальність комунікації) і деконтекстуалізації (спільні соціально-культурні знання) та комплексно проаналізовано лінгвальні засоби цих контекстуальних операцій у сучасному англомовному художньому дискурсі.