У статті досліджено феноменологічні основи людської свідомості, поведінки і діяльності як регулятивні засади збереження життя і людського існування. На ґрунті феноменологічних ідей Е. Гуссерля, М. Гайдеґґера, Н. Гартмана, К. Ясперса та ін., показано, що загальний смисловий контекст екзистенційної безпеки як феномена свідомості, утворюється на підставі з’ясування смислових значень вихідної категорії «безпека», стосовно існування людства. Феноменологічний зміст екзистенційної безпеки синтезується внаслідок переживань, викликаних загрозою життєвому світу, які супроводжуються утворенням у свідомості ціннісного вакууму. Домінанта «побоювання», занепокоєння небезпекою, генерує імпульс активності у формі «турботи», спрямований на збереження життя, що долає ціннісну кризу свідомості. У критичних, екстремальних умовах такі процеси можуть ініціювати або утворення феномена «відповідальності» за безпеку життя і майбутнє існування, чи панічний стан і афекти, відповідно до рівню усталеності/вразливості свідомості та її аксіологічного наповнення. Отже, однією з культурологічних передумов збереження людського існування постає співвіднесеність цілей діяльності із життєвими смислами буття людини, відбитими у вищих, універсальних, позачасових цінностях. Переосмислення проблеми безпеки суспільства, як питання збереження життєвого світу в контексті сучасної феноменологічної рефлексії, відкриває перспективи подальших наукових досліджень в сфері ментальних і аксіологічних засад функціонування і розширення простору безпеки в Європі, розроблення соціокультурних методів та гуманітарних процедур практичного розв’язання кризових проблем сучасного світу.