Пам’яткоохоронна діяльність – це важливі заходи, що здійснюються з метою збереження та захисту об’єктів історико-культурної спадщини та історичного середовища в цілому. Тривалий час, протягом першої половини ХІХ ст., заходи з охорони пам’яток історії та культури здійснювалися на громадських засадах. Пам’яткоохоронна робота на Закарпатті, Галичині та Буковині – українських землях, що входили до складу Австрійської (згодом Австро-Угорської) імперії контролювалася Центральною комісією, що була створена за наказом австрійського імператора 31 грудня 1850 року. В 1911 р. вона була реформована на Раду пам’яток та Державну раду пам’яток. Перша виконувала роль дорадчого органу, друга ж складалася з консерваторів, які мали великий штат помічників. Даний закон мав фундаментальне значення для становлення пам’яткоохоронної роботи даного регіону, адже він чітко прописував та означував коло питань, що стосувались даної теми.