У даній роботі виявлено необхідність дослідження загальних відомостей та історії боротьби Туреччини із проявами насильства: вестернізаційної політики Кемаля Ататюрка, Конституційного, Цивільного та Кримінального Кодексів першої половини ХХ століття, національного плану розвитку, кампаній по боротьбі з домашнім насильством, ратифікацій міжнародних конвенцій, законопроектів тощо. Отже, головною тенденцією ХХ - початку ХХІ століття є емансипація та курс на зменшення проявів насилля щодо жінок. Надалі важливим етапом дослідження стало загальне визначення основних положень Стамбульської Конвенції, адже ґрунтовне розуміння головних аспектів дії угоди – запорука об’єктивного розгляду дій сучасного турецького керівництва. За результатами аналізу положень, рекомендацій та процесу звітності-моніторингу було встановлено, що положення Конвенції дають всебічну характеристику заходів та насамперед критично необхідні рекомендації щодо запобігання насильству щодо жінок та домашньому насильству.