У статті наголошується, що основними особливостями сучасного етапу розвитку людства варто вважати глобалізацію та переважну орієнтацію на результати інтелектуальної діяльності. За таких умов особливої значущості набувають мотиваційні механізми ефективного використання інтелектуальних ресурсів, спрямованих на доведення нематеріальних результатів інтелектуальної діяльності до матеріалізованих ринкових продуктів, що задовольняють різні потреби сучасного суспільства та держави. Одним із найбільш ефективних сучасних інститутів, орієнтованих на вирішення цієї проблеми, є система привілеїв на результати інтелектуальної діяльності – інститут інтелектуальної власності. Аналіз формування інституту інтелектуальної власності показав, що на цей час сформувався цілий ряд теорій, що розкривають його сутність та спрямованих на вирішення фундаментальної суперечності у сфері створення та використання нових знань, які, з одного боку, повинні бути суспільним благом, що забезпечуватиме науково-технічний прогрес, а з іншого боку, навпаки, є природним правом творця цих знань, тобто приватним благом. Зазначене протиріччя чинить важливий вплив на формування стримуючих розвиток інноваційних систем конфліктів інтересів у сфері створення та комерціалізації результатів інтелектуальної діяльності, а інститут інтелектуальної власності – це досягнутий суспільством компроміс та встановлені державою правила вирішення цієї суперечності й умови забезпечення ефективної взаємодії суб'єктів ринку інновацій. При ефективному використанні результатів інтелектуальної діяльності неможливо обійти питання поділу прав. Причому, незважаючи на існування формальних правил поділу інтелектуальних прав, на практиці вони нерідко виявляються недостатніми, що призводить до виникнення важкорозв'язних конфліктів. Очевидно, що системне формування та розвиток ефективних механізмів використання інституту інтелектуальної власності відіграє у вирішенні цієї проблеми дуже важливу роль.