Мета дослідження — заповнити історико-мистецтвознавчу лакуну вузькопредметних мистецтвознавчих досліджень, спрямованих на вивчення історії сценічного втілення п’єси В. Винниченка «Закон» за допомогою збору, систематизації та аналізу історії її сценічного втілення. Методологія дослідження. У статті представлено аналіз постановок п’єси «Закон» Володимира Винниченка, висвітлено різноманітність їх інтерпретацій і здійснено спробу розкрити їхнє значення в сучасному контексті театрального мистецтва. В історико-мистецтвознавчому ключі розглянуто виявлені приклади сценічного втілення п’єси «Закон» Володимира Винниченка на різних театральних сценах України. Порівняння та аналіз різних режисерських підходів, акторських інтерпретацій і сценічних образів сприяють виявленню специфіки постановок. Історичний підхід дозволяє простежити різноманіття використання художніх засобів, таких як музика, освітлення, декорації, костюми та спецефекти, у постановках та визначити, які сценічні рішення допомагають підкреслити тему, настрій і сюжет творів. У статті простежено рецепції глядачів та критики на вистави, розглянуто спірні думки. Новизна дослідження полягає в конотації та осмисленні соціокультурного значення історії постановок п’єси «Закон» на театральній сцені. Висновки. Сценічна історія драматургії Володимира Винниченка багата, зокрема п’єса «Закон» має обмежену історію втілення на сцені України. Події п’єси відображають життя української інтелігенції та соціальні проблеми, що залишаються актуальними й сьогодні. Її написання відбувалося в період історичної боротьби, що надає їй специфічний культурний контекст. П’єса є експонентом формування національної свідомості та нового літературного напряму — неоромантизму. Сучасні постановки відтворюють персонажів з поглядом на сучасне сприйняття, що вимагає від театральних колективів та акторів нових зусиль для втілення глибокого психологічного змісту п’єси.