The article analyses the diplomatic efforts of the Government of Augustyn Voloshyn called to ensure international recognition for the independence of Carpatho-Ukraine and protect its sovereignty in the wake of the break-up of Czecho-Slovakia and the onset of Hungary’s armed aggression in mid-March 1939. On the basis of analysis of vast Ukrainian and foreign sources, in particular, diplomatic documents from German, Polish and Czech archives, four main foreign policy directions of the Carpatho-Ukrainian government are studied: 1) attempts to obtain protectorate from Nazi Germany under the Slovakian scenario; 2) appeals to Western democracies (Great Britain, France, and the USA) for diplomatic interventions in Budapest so to settle the conflict with Hungary; 3) efforts to come into direct talks with Budapest in order to stop hostilities and discuss the future of the land as part of Hungary; 4) attempts to garner the support of Bucharest in the conflict with Hungary and obtain its protectorate. Despite their contradictory and controversial nature, all the four vectors pursued one goal – to protect the sovereignty of Carpatho-Ukraine and the interwar achievements of the Ukrainian movement in the region. Eventually, neither of the mentioned efforts of the Carpatho-Ukrainian Government succeeded due to the unfavourable international situation. Germany decided at the cost of Carpatho-Ukraine to engage Hungary into its military and political alliance for the future war in Europe. The Western countries swallowed the vanishing of an entire country – Czecho-Slovakia from the European map and started to pretend that the Carpatho-Ukraine issue suddenly became an internal matter of Hungary. After taking over Subcarpathia with German assistance, Budapest was not willing to engage in any talks with representatives of the Khust government and considered itself to be a full-fledged master of the region. Despite its territorial appetite for the South-Eastern part of Carpatho-Ukraine, Romania found it dangerous to be engaged in open conflict with its neighbour. 

У статті розглядаються дипломатичні заходи уряду А. Волошина спрямовані на забезпечення міжнародного визнання незалежності Карпатської України та захисту її суверенітету в умовах розпаду Чехо-Словаччини та початку збройної агресії гортистської Угорщини у середині березня 1939 р. На основі широкого комплексу джерел українського та іноземного походження, зокрема дипломатичних документів з німецьких, польських і чеських архівів, аналізуються чотири основні зовнішньополітичні лінії уряду Карпатської України: 1) спроби отримання протекторату з боку гітлерівської Німеччини за словацьким сценарієм; 2) звернення до країн західної демократії (Великої Британії, Франції та США) щодо дипломатичного втручання та врегулювання конфлікту з Угорщиною; 3) намагання вийти на прямі переговори з Будапештом, щоб припинити бойові дії та обговорити долю краю у складі Угорщини; 4) спроби заручитися підтримкою Румунії у конфлікті з Угорщиною та отримання протекторату Бухареста. Всі чотири вектори, попри їхню суперечливість і неоднозначність, переслідували за мету збереження суверенітету Карпатської України та міжвоєнних завоювань українського руху в регіоні. Жоден із них врешті-решт не приніс успіху карпатоукраїнському уряду з огляду на несприятливу міжнародну ситуацію. Німеччина вирішила коштом Карпатської України втягнути Угорщину у свій військово-політичний союз у майбутній війні в Європі; країни Заходу проковтнули зникнення з карти континенту цілої країни – Чехо-Словаччини і зробила вигляд, ніби питання Карпатської України раптом стало внутрішньою справою Угорщини; Будапешт, отримавши з німецьких рук Підкарпаття, не мав жодного бажання вести переговори з представниками хустського уряду, адже вважав себе повноправним господарем регіону; Румунія, попри наявність власних територіальних апетитів на південно-східну частину Карпатської України, вважала небезпечним ув’язуватись у відкритий конфлікт зі своїм сусідом.