Автор аналізує нові моделі електоральної поведінки, які розробляють здебільшого західні вчені, зокрема: концепцію багатофакторної оцінки виборів, концепцію впливу виборців із змінними преференціями, концепцію електоральної поведінки на індивідуальному рівні, в якій є три типи виборчих голосів: «голос думки», «голос приналежності» та «голос змін» тощо. Наведені концепти – наукова рефлексія нових процесів, які відбуваються у соціальній і політичній конструкції держав з консолідованою демократією, у постіндустріальному, інформаційному суспільстві. Інша ситуація у транзитивних політичних режимах, для яких більш адекватні наступні моделі: технологічна модель голосування виборців, модель голосування за політичний образ, модель раціонального голосування, модель національно-культурної ідентифікації тощо. Проаналізовані різні моделі і концепції дають підстави для висновку, що розмежування різних груп електорату за мотивами голосування є плідним підходом для стабільних соціумів, які позбавлені вибухових процесів, карколомних змін і переживають поступові еволюційні реформи, що відображаються у результатах голосування громадян. Натомість у перехідних політичних режимах електоральний вибір найбільш адекватно вказує на модель голосування за позитивний образ кандидата чи політичної партії.