Внутрішньовенна інфузійна терапія останнім часом активно розвивається. Рекомендації M.A. Holliday, W.E. Segar, що лягли в основу проведення рідинної терапії, призвели до переважного використання гіпотонічних розчинів. Гіпонатріємія, що часто розвивається у дітей і має ряд серйозних ускладнень, була викликана в основному їх використанням. Щоб уникнути розвитку гострої гіпонатріємії, було рекомендовано внутрішньовенне введення 0,9% розчину NaCl. Однак кислотно-основні порушення внаслідок розвитку гіперхлоремічного ацидозу обмежують його застосування. Останніми роками створюються й активно застосовуються розчини, що не тільки сприяють корекції водного балансу, електролітних порушень, кислотно-основного стану, але і мають органопротективний ефект, що, безумовно, дуже важливо. Тому використання збалансованих сольових розчинів як ізотонічної рідини вибору повинно мати перевагу перед уведенням 0,9% фізіологічного розчину. Мета даного огляду — надати короткий виклад сучасної концепції внутрішньовенного введення рідини в педіатричних відділеннях інтенсивної терапії. Викладено певні постулати, яких потрібно дотримуватися, призначаючи дитині внутрішньовенне введення рідини. Описано певні переваги та недоліки сольових розчинів, які застосовуються у дітей. Більшою мірою порівнюється 0,9% розчин NaCl із збалансованим ізотонічним сольовим розчином стерофундин, який має концентрацію натрію 140 ммоль/л і значно більш низьку концентрацію хлориду — 127 ммоль/л, а також він містить калій, магній, що більше наближено до складу плазми. В огляді наведені дані щодо сольового розчину Рінгер-лактат, який має дещо знижену концентрацію натрію (131 ммоль/л) порівняно з нормальним фізіологічним розчином і стерофундином. Низька концентрація натрію і вміст лактату дещо обмежують його застосування, особливо при нейро­хірургічній патології.