У статті досліджується початок формування нормативно-правової бази надання державної допомоги дітям у 1920-х рр. Встановлено, що з приходом більшовиків до влади було реалізовано їх ідею про передачу всієї раніше сформованої системи соціального забезпечення дітей у відання радянської держави. Відбувалася докорінна трансформація старої системи соціального захисту дитинства та виникнення її нових напрямів. Радянська влада оголосила охорону прав неповнолітніх пріоритетом своєї діяльності. З реалізацією такої політики радянської влади відразу загострилася низка соціальних проблем, серед яких першочергового вирішення вимагала саме проблема масової дитячої безпритульності та бездоглядності. З’ясовано розуміння на той час поняття «безпритульність» і застосування його у тогочасних нормативно-правових актах. Соціальний захист дитинства виражався у формуванні нормативної бази, різноманітних державних і громадських організацій з охорони прав неповнолітніх, у створенні різного роду дитячих установ, у наданні матеріальної та правової допомоги дітям та їх родинам, у доступності загальної та професійної освіти, у працевлаштуванні підлітків, охороні їх праці. Організаційно оформилася діяльність кількох структур, які займалися соціальним захистом дітей: Наркомат освіти, Наркомат внутрішніх справ, Наркомат шляхів сполучення; міжвідомча Комісія з поліпшення життя дітей при ВЦВК координувала зусилля всіх відомств.