Актуальність. Одним з пріоритетних напрямів наукових досліджень у галузі соціальної медицини і організації охорони здоров'я є розробка та обґрунтування оптимальних моделей організації доступної, якісної та ефективної системи паліативної та хоспісної допомоги (ПХД) населенню в Україні, що потребує формування державної політики підтримки ПХД та впровадження оптимальної нормативно-правової бази (НПБ), яка враховує кращий міжнародний і національний досвід, можливості та умови країни. Глобальна потреба у ПХД буде і далі зростати у зв'язку з неухильним постарінням населення і поширенням важких хронічних прогресуючих захворювань, у т.ч. у термінальній стадії їх розвитку, лікування яких, що спрямоване на вилікування (одужання пацієнта), є неефективним або безперспективним. Мета дослідження: здійснення медико-соціального аналізу чинної НПБ України і деяких міжнародних документів, які регулюють організацію надання ПХД, що є основою для створення і розвитку доступної, якісної та ефективної системи ПХД населенню в Україні. Матеріали та методи. У роботі були використані вітчизняні та міжнародні нормативно-правові документи, вітчизняна та зарубіжна наукова література та застосовані наступні методи дослідження: системно-аналітичний, порівняльний контент-аналіз, системного підходу, узагальнення та групування. Результати. Правове регулювання надання ПХД населенню України на державному рівні здійснюється Конституцією України, відповідними Законами України, указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства охорони здоров’я (МОЗ) України та Міністерства соціальної політики України. Зокрема, у 2011 р. Законом України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» від 19.11.1992 року № 2801-XII вперше на законодавчому рівні паліативну допомогу було визнано як вид медичної допомоги, а також дано визначення поняття «паліативна допомога». Надання ПХД онкологічним хворим та хворим на туберкульоз було передбачене у відповідних Законах України, які сьогодні не чинні. На сьогодні чинна лише «Загальнодержавна цільова соціальна програма протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу на 2014-2018 роки», що була затверджена Законом України від 20.10.2014 № 1708-VII, якою визначені певні завдання щодо забезпечення організації та доступу до ПХД людям, які живуть з ВІЛ, підготовка відповідних кадрів для надання такої допомоги. На жаль, завдання, що були визначені цими законами не були виконані: стандарти надання ПХД хворим в умовах закладів паліативної і хоспісної медицини (ПХМ) МОЗ України досі не затвердило, система підготовки кадрів не впроваджена тощо. Також сьогодні ПХД в Україні регулюється низкою відомчих нормативно-правових актів, зокрема, наказом МОЗ України від 21.01.2013 № 41 «Про організацію паліативної допомоги в Україні», але зараз існує значна потреба доповнити і удосконалити цей наказ, враховуючи український і міжнародний досвід розвитку ПХД, результати реформування системи охорони здоров’я в Україні, нові документи ВООЗ, Ради Європи, ЕАРС, ІАНРС. Важливо, щоб чинні клінічні протоколи з різних нозологій були доповнені розділами «ПХД» або «Медична допомога і догляд наприкінці життя», що має як практичне, так і юридичне значення. Надзвичайно важливим є наказ Міністерства соціальної політики України від 29.01.2016 № 58 «Про затвердження Державного стандарту паліативного догляду», який регламентує діяльність закладів соціального захисту населення у питаннях надання паліативного догляду пацієнтам в амбулаторних умовах і вдома, та інші накази. Висновки. 1. Контент-аналіз чинної НПБ України та деяких документів ВООЗ, Ради Європи, ЕАРС, ІАНРС та інших авторитетних міжнародних організацій з питань організації надання ПХД населенню дозволив визначити позитивні тенденції, зокрема законодавче затвердження в Україні паліативної допомоги як виду медичної допомоги, яка застосовується тільки стосовно інкурабельних хворих з обмеженим прогнозом тривалості життя, що має невідповідність з сучасними міжнародними документами. 2. Основними недоліками законодавчих та нормативно-правових актів, що регламентують організацію надання ПХД в Україні, є відсутність системності і координованості регулюючих норм, невизначеність критеріїв паліативних пацієнтів (ПП) з різними нозологіями відповідними клінічними протоколами, відсутність механізмів визначення статусу ПП, недостатньо вирішені проблеми організації надання ПХД інкурабельним хворим як в стаціонарних закладах ПХМ, так і в амбулаторно-поліклінічних умовах та вдома, що потребує оптимізації нормотворчої діяльності МОЗ України і координованості нормативно-правових актів, що розробляються, з чинними постановами КМУ, наказами Міністерства соціальної політики України та інших органів державної влади. 3. Зазначене вище вимагає нагальної розробки та затвердження МОЗ України наказу «Про порядок надання паліативної медичної допомоги населенню в Україні та Перелік медичних показань для її надання», що визначить та забезпечить механізми та скоординованість різних рівнів надання медичної допомоги, стандартів паліативного лікування та утримання різних категорій ПП, критерії визначення та порядок надання статусу ПП, особливості ПП дитячого і старечого віку тощо. 4. З метою оптимізації вітчизняного законодавства щодо організації наданні ПХД та паліативного догляду в Україні є нагальна потреба розробки і прийняття Верховною Радою України окремого Закону України «Про паліативну допомогу», який мав би визначити пріоритети державної політики, забезпечити адекватне фінансування ПХД та паліативного догляду з Державного і регіональних бюджетів та позабюджетних джерел, чітко окреслити систему такої допомоги, головні аспекти міжвідомчої координації у цій галузі, визначити порядок державного регулювання надання ПХД й основні вимоги до закладів ПХМ, а також забезпечити системність, наступність та структурованість вітчизняного законодавства у галузі ПХД та паліативного догляду, сприяти усуненню міжвідомчих бар’єрів, із чітким визначенням юридичної, медичної, соціальної складової ПХД. 5. Надзвичайно актуальним завданням, що забезпечить розвиток доступної, якісної та ефективної системи ПХД, є розробка та затвердження Кабінетом Міністрів України та Верховною Радою України «Державної цільової соціальної програми розвитку паліативної та хоспісної допомоги населенню в Україні», що дозволить реалізувати право паліативних хворих і членів їх родин на належну якість життя і гідне його завершення.