Мета статті — з’ясувати сутність цифрової інклюзії з погляду культурології, виявити виміри, що роблять вирішальний внесок у формування доступу людей до цифрових ресурсів і володіння ними. Для досягнення поставленої мети застосовано такі методи: аналіз, синтез, контент-аналіз, структурно-функціональний, узагальнення. Результати дослідження. Наголошено, що цифрова інклюзія — це акт надання окремим особам і спільнотам, зокрема особам з обмеженими можливостями, усіх необхідних ресурсів для використання цифрових технологій та отримання пов’язаних з ними можливостей. Акцентовано, що цифрова інклюзія є світоглядною універсалією, що дає змогу вибудовувати модель пропорційного доступу всіх сегментів споживацької аудиторії до культурного продукту та послуг. Наукова новизна. Виявлено виміри, що роблять вирішальний внесок у формування доступу людей до цифрових ресурсів і володіння ними, а також встановлено напрями і водночас переваги застосування цифрової інклюзії: забезпечення повноцінного життя, рушійна економічна трансформація, подолання соціальних викликів, сприяння інклюзивним, ефективним і підзвітним системам управління. Висновки. Підсумовано, що цифрова інклюзія в культурних і креативних індустріях — об’єктивна реальність сучасного гуманістичного громадянського суспільства, що передбачає трансформацію ціннісного ставлення до цифрової освіти всіх без винятку категорій громадян, необхідність оптимізації традиційних форм, методів і засобів реалізації доставлення культурного продукту/послуги до реципієнта та його поширення відповідно до інновацій ІКТ як ефективного інструментарію сучасних культурних і креативних індустрій, трансформацію системи навчання цифровим комунікаціям для всіх соціальних та вікових категорій громадян, професійну підготовку кадрів культурно-мистецької галузі для роботи в умовах цифрової інклюзії.