Наводиться трактування терміну «репрографія» на основі сучасних технологій отримання факсимільних копій зображень, текстів, різноманітних документів. Аналізуються найбільш відомі роботи зі способів і методів копіювання за допомогою апаратно-програмних комплексів, які узагальнили і систематизували науково-практичний досвід світових винахідників, науковців, інженерів, який дав поштовх і розвинув сучасні технології репрографії, котрі застосовуються як для промислових потреб, так і для вирішення науково-технічних експериментальних завдань. Аналізується відоме трактування репрографії як факсимільного (не поліграфічного) копіювання інформації прямою чи непрямою репродукцією на світлочутливому чи іншому сприймаючому матеріалі. Розроблено структурну схему, яка пояснює сутність сучасної репрографії як технологій факсимільного копіювання (відтворення) інформації прямим чи опосередкованим методом репродукування з оригіналів (аналогових чи кодованих цифрових) на сприймаючих інформацію матеріалах та репродукування документів (виробів) засобами моделювання, нанодрукування, 3D-друку. До сучасних засобів репродукування належать апаратно-програмні комплекси, що забезпечують з високою точністю і повторюваністю відтворення текствово-ілюстраційної інформації у візуальній, аудіовізуальній і матеріальній формах. На підставі розуміння світової інтелектуальної власності, як джерела виробництва друкованих і електронних видань, термін «Репрографія» трактується як галузь науки, техніки і виробництва, що охоплює сукупність способів, процесів і засобів відтворення копій оригіналів. Репрографія заснована на застосуванні носіїв, що змінюють фізичні й фізико-хімічні властивості під дією відповідного випромінювання або іншого виду енергії і може розглядатися як складник цифрових технологій репродукування — це сучасна система реєстрації та поширення інформації засобами репродукування.