У статті розглянуто тему духовної безпеки в умовах соціально-турбулентних процесів, наслідком чого може бути втрата традиційних основ буття та мети життя, що виражається у домінуванні раціонально-розумного компоненту над духовним світом як на рівні особистості, так і на рівні суспільства (взаємодії особистості з соціумом та комунікації соціальних структур).На рівні особистості авторське бачення поняття духовності розглянуто як індивідуальний прояв таких фундаментальних потреб, як: ідеальне пізнання себе та свого місця у соціумі; прагнення до набуття сенсу життя, моральність, здатність до творчості; пошук істини, усвідомлення необхідності зв’язку з трансцендентним початком. На рівні суспільства духовну безпеку визначено, як сукупність умов, що забезпечують безпеку та розвиток суспільства як самостійної та самодостатньої духовної спільності.В результаті дослідження виявлено, що духовне життя особистості має свої особливості і динаміку існування, на відміну від принципів духовності, на яких базується доктрина безпеки суспільства та держави. Інтерсуб’єктивний рівень духовної безпеки пов’язаний із екзистенційно-особистісним рівнем, а соціокультурні умови становлять другий, відносно автономний рівень духовного буття людини і мають свою логіку розгортання та «примусову» силу.Духовна безпека на особистісному рівні означає динамічне та синергійне з’єднання трансцендентно-божественного та іманентно-людського. Духовна безпека на суспільному рівні забезпечується взаємодією суспільства, релігійних інститутів та особистості шляхом формування негативного ставлення до насильства та агресії у будь-якій формі, розвитку здатності до міжнаціональної та міжрелігійної взаємодії, толерантного спілкування з представниками соціуму незалежно від їх приналежності та світогляду.Результати дослідження можуть бути задіяні для подальших пошуків ефективних рішень проблеми безпеки на особистісному, суспільному та державному рівнях в умовах сучасних турбулентних процесів.