Стаття присвячена теоретичній проблематиці із сфери української ономастики воєнного періоду. Як відомо, потужні зміни в житті українського суспільства 2014–2024 років торкнулись функціонування онімної системи (як на рівні традиційних, так і на рівні «нових» видів пропріальної лексики), що відповідно підняло цілий ряд теоретичних питань щодо функціонування термінологічно-поняттєвої системи української ономастики останнього періоду. На основі зробленого аналізу можна ствердити: сучасна українська ономастика розглядає ергонімію, урбонімію та хрематонімію (прагматонімію) як автономні онімніпідсистеми, які вписались в невід’ємний склад компонентів онімного ландшафту України воєнного періоду. У контексті питання стратифікації сучасної урбононімії, хрематонімії та ергонімії визначальну роль можуть відігравати тільки чітко окреслені об’єкти номінації (денотати), репертуар яких стало розширюється. Зокрема серед новоутворених онімних різновидів можна відзначити мілітарергоніми та мілітарпрагматоніми. Згадані пропріальні класи української мови ХХІ ст. продовжують характеризуватися такими визначальними рисами, як-от: вторинність, суб’єктивність, суспільнополітична та військово-патріотична зумовленість.