Мета дослідження: оцінити ефективність фармакологічних тестів iз клонідином та інсуліном для стимуляції соматотропного гормона (СТГ) при діагностиці синдрому біологічно неактивного гормонa росту (СБНГР). Матеріали та методи. Обстежено 158 хворих на СБНГР — 47 дівчаток і 111 хлопчиків, середній вік яких становив 8,30 ± 0,24 року. У дослідження включені пацієнти з відставанням у рості понад 2 стандартнi вiдхилення. Визначали базальний та стимульований рівні СТГ із застосуванням тестів з інсуліном та клонідином. Обов’язково проводили чотириденну пробу на чутливість до гормонa росту (ГР) з визначенням рівнів інсуліноподібного фактора росту­1 до першої ін’єкції ГР і наступного дня після завершення проби. Результати. Максимальне підвищення рiвня СТГ на тлі тестів з інсуліном та клонідином в усіх пацієнтів iз СБНГР становило понад 10 нг/мл. Максимальне збільшення показників СТГ було вірогідно вищим (р < 0,01) при проведенні стимуляційного тесту з клонідином, ніж з інсуліном. Це доведено як у дітей з СБНГР — 17,79 ± 0,51 нг/мл та 13,83 ± 0,92 нг/мл відповідно, так і в контрольній групі — 16,81 ± 1,60 нг/мл і 11,18 ± 0,70 нг/мл. Зафіксовано, що індекс стандартного відхилення інсуліноподібного фактора росту­1 у хворих дітей вірогідно нижчий (р < 0,001), ніж у контрольнiй групi. Більш вираженими зміни були в пацієнтів препубертатного віку. Висновки. Фармакологічний тест iз клонідином є більш інформативним, ніж з інсуліном, і викликає вірогiдно вищий стимуляційний максимальний викид ГР. Рекомендовано розпочинати дослідження функції СТГ з проведення проби з клонідином, що є більш безпечною завдяки відсутності ризику тяжких гіпоглікемічних станів.