Мета статті – виявлення інтонаційно-смислової специфіки відтворення образів хваління-славослів’я в концепції «Потопа» І. Стравинського. Актуальність теми визначена ключовою роллю творчої фігури І. Стравинського для культури ХХ ст. та затребуваністю його спадщини в сучасній виконавській практиці. Композитор не тільки відкрив нові горизонти в музичному мистецтві, але й узагальнив таку найважливішу якість культурної парадигми епохи, як стильове різноманіття. Твори автора, особливо пізнього періоду, та їх духовна складова і нині потребують ґрунтовного дослідження в сучасному мистецтвознавстві. Методологічна основа роботи базується на інтонаційній концепції музики в аспектах стилістичного й етимологічного аналізу, а також на міждисциплінарному й історико- культурологічному підходах, що дають змогу виявити духовні та жанрово-інтонаційні особливості трактування славільної семантики в зазначеному творі композитора. Наукова новизна. Уперше узагальнено духовно-смислову, жанрово-інтонаційну та драматургічну роль поетики Te Deum та Sanctus в композиційному цілому містеріального задуму «Потопу» І. Стравинського. Висновки. «Потоп» І. Стравинського, створений на перетині різноманітних жанрових традицій (опера, кантата, балет), які поєднані типологічними ознаками містерії («телемістерії»), символізує базові духовно-стильові настанови композитора в пізній період його творчої діяльності, зверненої до біблійної тематики. Славословні розділи «Потопу» І. Стравинського (Te Deum та Sanctus) репрезентують, з одного боку, жанрово-стильові шукання автора, що відкриває для себе інтонаційно-семантичні можливості серійної техніки, яка в загальній концепції твору стає символом «Вселенського порядку». З іншого боку, вони визначають духовно- релігійні настанови світовідчуття І. Стравинського, які засвідчують схильність митця до екуменізму в дусі традицій «Неподіленої церкви» та її східнохристиянської ґенези.