Стаття розглядає особливості радянізаційних процесів у Чернівецькій області, які були супроводжені трагічними подіями голоду 1946-1947 років. Зазначається, що голодомор на Буковині став першою такого масштабу трагедією, спричиненою як об’єктивними, так і суб’єктивними чинниками.У статті акцентується увага на ключових аспектах, які важливо враховувати під час аналізу радянізаційної політики в Чернівецькій області. Ці аспекти дають змогу розглянути стратегії виживання населення. Після Другої світової війни селянська спільнота мало реагувала на відновлення радянізаційних процесів і продовжувала вести своє повсякденне життя, сподіваючись на захист права на приватну власність, що було необхідним для виживання в кризові періоди.Але неврожай перших післявоєнних років призвела до катастрофи через хлібозаготівельні кампанії, які були запроваджені в регіоні. Місцеві органи влади, незважаючи на очевидні знаки небезпеки неврожаю через посуху, не здійснили жодних заходів для зменшення планових обов’язків щодо вирощування хліба та інших сільськогосподарських продуктів. Щоб вижити, населення змушене було застосовувати екстремальні заходи, включаючи кримінальні дії, такі як вбивства, канібалізм, крадіжки та самосуди.