У статті досліджено ґенезу історіософської думки в Україні на трьох хронологічних відрізках. Перший – це зародження в ХІХ ст. історіософських концепцій М. Костомарова, П. Куліша, В. Лесевича, І. Франка та ін. Їх спільною рисою є національне бачення історії з елементами духовності. На другому хронологічному відрізку, у ХХ ст., українська національна історіософська думка трансформувалась у поглядах М. Грушевського, Д. Чижевського, Д. Донцова та М. Шлемкевича. Їм властива залученість наукових підходів до тлумачення історичного процесу, роздуми над подіями ХХ ст. та вплив на формування національної історії та нації загалом. На третьому хронологічному відрізку сучасна історіософська думка представлена такими дослідниками, як В. Артюх, В. Кислюк, О. Прінцак, В. Потульницький, для яких характерна не лише класифікація та систематизація здобутків історіософів минулого, а й рефлексія над національними історіософськими концептами. Розкрито цінність концепту історіософії не лише в теоретичній ретроспективі, а й у площині практичної її значущості для розвитку української держави. У підсумку проведеного дослідження автор дійшов висновку, що національна історіософія не лише виконує функції віддзеркалення історичних подій, їх тлумачення та значення для сьогодення, а й формує ціннісно-смисловий потенціал для стратегії подальшого розвитку України.