Мета статті полягає у розкритті сучасного наукового погляду на комунікацію і комунікативну компетентність; висвітленні інноваційних підходів до цілеспрямованого формування у дітей дошкільного віку комунікативної компетентності. В цій розвідці використовувалися такі теоретичні методи дослідження, як: аналіз різних концептуальних і теоретичних підходів до розкриття явищ “комунікація” і “комунікативна компетентність”, тематичний аналіз, дослідницький синтез, систематизація результатів аналізу, узагальнення, формування висновків. Із емпіричних методів були виділені і застосовані саме, ті що сприяли з’ясуванню а саме: чи знаходить поширення нові наукові уявлення про комунікацію і комунікативну компетентність в педагогічній науці і практиці роботи ЗДО. Методика дослідження побудована на виокремленні новітніх наукових підходів до обсервації і розуміння комунікативних актів і комунікативної компетентності людини, на співставленні виділених в аналізі компонентів в цієї психологічної реальності з нормативно-правовою, програмною і науково-методичною базою дошкільної освіти, з компонентами і змістом тієї освітньої роботи, що проводиться в ЗДО з метою формування у дошкільників комунікативної компетентності. Результати. У дітей дошкільного віку комунікативна компетентність формується лише на основі комунікативних навичок, які за рахунок своєї сталості, гнучкості і швидкості перебігу та оволодіння, не підлягають деавтоматизації, стають психічною властивістю дітей і виявляються в успішності й якісній своєрідності освоєння і реалізації комунікації. Діти можуть мати певні задатки для оволодіння комунікативною компетентністю, але вони можуть не проявитися і не розвинутися до рівня комунікативної здібності через відсутність необхідних для цього психолого-педагогічних умов. Однією з головних умов є цілеспрямоване формування комунікативної компетентності в ЗДО з використанням різноманітних засобів, оптимальних методів і організаційних форм. Висновки. Комунікативна компетентність дошкільника – це закладена біологічно та сформована соціально здібність до експресивних (говоріння, письмо) й імпресивних (аудіювання і говоріння) видів мовленнєвої діяльності; властивість особистості дошкільника, яка визначає комунікативно-мовленнєву поведінку і комунікативно-мовленнєву діяльність (вищий рівень поведінки) та виявляється в успішному і доцільному здійсненні комунікації. Цю властивість не можна звести до знань, умінь і навичок дитини, але вони є передумовою становлення і розвитку комунікативної компетентності.