У статті проведено комплексне теоретико-методологічне осмислення парадигми сталого розвитку у сфері виробничих інновацій як ключової складової трансформації промислового сектору в умовах ресурсної обмеженості та технологічної турбулентності. Визначено, що імплементація концептів сталості у виробничі процеси зумовлює необхідність формування інноваційно-орієнтованих моделей управління, здатних синхронізувати екологічні, економічні та соціальні вектори розвитку. Досліджено потенціал інтеграції принципів циркулярності, екотехнологій та енергоефективних рішень у виробничо-технологічні цикли як чинника забезпечення синергії між інноваційною динамікою та екосистемною збалансованістю суб’єктів господарювання. Ідентифіковано обмеження традиційних індустріальних підходів та обґрунтовано необхідність переходу до адаптивних моделей інноваційної політики з акцентом на екологічну сертифікацію та багаторівневу трансформацію ланцюгів вартості. Доведено, що сталий розвиток виробничих інновацій потребує системної інституціоналізації механізмів стратегічної екоспроможності, у межах яких можливе формування стійких інноваційних екосистем, здатних забезпечити довгострокову конкурентоспроможність національної промисловості.