Дослідження присвячено розгляду інструменталізації ядерного потенціалу як засобу зовнішньої політики Північної Кореї. Методологічною призмою дослідження є технологічний підхід. Автор доводить, що інструменталізація ядерного потенціалу є однією із провідних технологій зовнішньої політики Північної Кореї, яка є ефективним багатовимірним засобом використання наявності ядерної зброї для реалізації національних інтересів цієї країни на міжнародній арені. Технологія інструменталізації ядерного потенціалу Північної Кореї має декілька цілей. У цілому, можна виділити три основні цілі технології інструменталізації ядерного потенціалу. Це безпека, дипломатія та політика. Північнокорейські лідери розглядають технологію інструменталізації ядерного потенціалу як центральний засіб досягнення безпекових завдань щодо Південної Кореї. Ядерна зброя розглядається як інструмент для примусу супротивників, а не лише для їх стримування. I навіть вона здатна допомогти об’єднати півострів силою, якщо це необхідно. Завдяки використанню технології інструменталізації ядерного потенціалу Північна Корея здійснює реалізацію своїх дипломатичних завдань, домагається прямих та гучних переговорів з великими державами. КНДР вже давно використовує ядерну дипломатію в своїх економічних інтересах. Північна Корея має глибоко вкорінену «дипломатію отримання данини», в якій вона використовує стратегію ядерного вимагання та загроз для отримання грошових, енергетичних та продовольчих трансфертів від інших країн. Здійснення технології інструменталізації ядерного потенціалу пов’язане з реалізацією національних цілей. Розгортання цієї технології включає три компоненти: 1) доктрина, 2) командування та контроль, 3) можливості. Можна виділити чотири альтернативні стратегії розгортання технології інструменталізації ядерного потенціалу, які реалізує Північна Корея. Перша – демонстративна стратегія. Вона спрямована насамперед на досягнення політичних, дипломатичних або економічних національних цілей. Друга стратегія – провокуюча. Вона призначена для використання примари ядерної війни для інтернаціоналізації локальної кризи або істотного підвищення глобальних ставок потенційного конфлікту, щоб «провокувати» дії третіх сторін. Третя стратегія – це стратегія гарантованої відплати. Вона спрямована на стримування висококласних, загрозливих режиму нападів та примусу. Четверта стратегія - стратегія ведення війни. Вона призначена для стримування загрозливих режиму нападів, а також для примусу та навіть поразки збройних сил противника шляхом загрози застосування ядерної зброї першими.