Стаття присвячена вивченню нормативно-правової бази регулювання захисту прав дітей, які постраждали від домашнього насильства. Захист прав дитини є одним із пріоритетних завдань держави, адже від виховання підростаючого покоління – майбутніх громадян країни – залежить майбутнє українського народу. У цьому контексті особливо важливим є соціально-правовий захист дітей від домашнього насильства. Попри позитивні зрушення у сфері законодавчого регулювання, процес імплементації положень Стамбульської конвенції у національне право стикається з низкою проблем. Зокрема, існують виклики щодо узгодження адміністративно-правових норм із міжнародними стандартами, розмежування компетенцій між органами державної влади у сфері запобігання насильству, а також забезпечення ефективного правозастосування нововведених норм. Окремої уваги потребує питання визначення та застосування адміністративної відповідальності за нові склади правопорушень, такі як сексуальне домагання, насильство за ознакою статі, невиконання термінових заборонних приписів. Важливим аспектом є також розширення правового статусу потерпілих осіб, зокрема визнання дітей, які стали свідками домашнього насильства, потерпілими, що вимагає внесення відповідних змін до механізмів правового захисту та надання допомоги. Хочеться вказати, що уповноважені підрозділи органів Національної поліції України виконують свої функції у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, враховуючи міжнародні стандарти реагування правоохоронних органів на випадки домашнього насильства та оцінки ризиків. Водночас, попри розвинене законодавство у сфері протидії домашньому насильству, це явище все ще залишається поширеним на побутовому рівні. Це зумовлено, зокрема, тим, що багато жертв не усвідомлюють, що зазнають насильства, не вірять у можливість отримання реальної допомоги, а також через недостатньо суворі заходи покарання для кривдників. Лише за умови, що кожна людина, а отже, і суспільство в цілому, визнаватиме домашнє насильство неприйнятним явищем для сучасного цивілізованого світу, можна сподіватися на значне зменшення його випадків. Подолати це явище неможливо без суспільного усвідомлення важливості запобігання насильству, а також безвідмовного реагування на відомі випадки його вчинення.