У порівняльно-правовому аспекті висвітлю­ється запровадження такої правової категорії, яка отримала назву «приватизація земель», сут­ність якої полягає у переході земельної ділянки державної або комунальної власності до приват­ної власності, суб'єктами якої виступають фізич­ні особи та юридичні особи приватного права. Акцентується увага на безоплатній приватизації земельних ділянок громадянами України та на­водяться її особливості. Аналізується суб'єктний склад процедури безоплатної приватизації сіль­ськогосподарських та інших земель. Зроблено висновок, що поступово безоп­латна приватизація втрачає свою соціальну функцію і відповідні правові норми потребують кардинального перегляду. Закріплене зако­нодавчим шляхом (ст.ст. 118, 121 Земельного Кодексу України) право громадян України на безоплатну приватизацію земель, не забезпе­чене реально, оскільки площі нерозподіленого земельного фонду недостатньо для отримання кожним громадянином України земельної ділян­ки. Отже створилася ситуація, коли громадяни мають право на безоплатну приватизацію зе­мельних ділянок, проте більшість із них не мо­жуть його реалізувати. Практика свідчить, що безоплатна за законом приватизація земельних ділянок фактично перетворилася у привати­зацію платну, коли заінтересовані громадяни України вносять плату за передачу їм земельних ділянок у різних формах. Обґрунтовується необхідність часткової від­мови від безоплатної приватизації, оскільки вона не гарантована та не забезпечена матеріально земельним фондом нашої держави. Поряд із за­провадженням приватизації на оплатній основі, тобто її монетизацією обґрунтовано висновок про доцільність збереження безоплатної приватиза­ції для осіб, визначених статтею 25 Земельного кодексу України. Безоплатна приватизація має бути прозорою і справедливою, а її процедури чіткими і зрозумілими.