Статтю присвячено дослідженню генези правового статусу засуджених за часів незалежності України. Автори вказують, що зв’язки між державою та засудженими до позбавлення волі на певний строк і довічного позбавлення волі, а також між засудженими в їх середовищі та з іншими особами у державно-організованому суспільстві повинні бути закріплені державою у правовій формі - тобто у формі прав, свобод та обов’язків. Саме дотриманню прав засуджених приділяється значна увага з боку міжнародних організацій, про що свідчать рішення Європейського суду з прав людини, щодо недотримання в Україні окремих елементів правового статусу засуджених. Саме питання змін правового статусу засуджених за часів незалежної України автори вважають актуальним. Автори вказують, що в науці кримінально-виконавчого права правовий статус засуджених складається з трьох компонентів, а саме із суб’єктивних прав, обов’язків та законних інтересів. В межах даної статті автори розглядають тільки два компонента, це субʼєктивні права та обовʼязки. В якості суб’єктивних прав засуджених до різних видів кримінальних покарань у науці кримінально-виконавчого права, автори вбачають можливість, передбачену законом і безпосередньо гарантовану на державному рівні, певної поведінки засудженого або використання ним певних благ, реалізація яких покладається на посадових осіб установ виконання покарань та закріплюється обов’язками їх та інших суб’єктів правовідносин, що виникають у процесі виконання та відбування кримінальних покарань. В якості обов’язків засудженого, автори розглядають встановлені в зобов’язальних і заборонних нормах права: міра необхідної поведінки засудженого під час відбування покарання, яка забезпечує досягнення цілей покарання, підтримання правопорядку під час його відбування, дотримання прав і законних інтересів, як самого засудженого, так і інших осіб. Проаналізувавши певні вимоги норм Виправно-трудового та Кримінально-виконавчого законодавства автори дійшли до висновку, що за 30 років незалежності України національне законодавство приділяло увагу лише лібералізації правового статусу засуджених, надаючи увагу в своїй переважній більшості їхнім правам не змінюючи підходів що реформування системи їх обов’язків.