У статті проведено комплексний аналіз поняття соціального діалогу, його сутності та змісту, а також проблем, пов’язаних із його законодавчим визначенням в Україні. Досліджено сучасний стан соціального діалогу, виявлено недоліки визначення соціального діалогу, яке закріплене у статті 1 Закону України «Про соціальний діалог в Україні» та запропоновано шляхи його вдосконалення. Зроблений висновок, що соціальний діалог є ключовим інструментом для узгодження інтересів працівників, роботодавців та держави, сприяючи стабільності та розвитку суспільства. Однак, відсутність єдиного підходу до визначення поняття соціального діалогу ускладнює його ефективне практичне застосування та формування цілісної концепції. Стаття містить аналіз наукових підходів до визначення соціального діалогу, зокрема, розглядаються погляди таких науковців, як Г.І. Чанишева, Н.В. Коленда, М.В. Сорочишин, О.А. Трюхан, Ю.М. Гришина, Г.А. Трунова та ін. Особлива увага приділяється аналізу законодавчого визначення соціального діалогу, закріпленого у Законі України «Про соціальний діалог в Україні». Вказується на низку недоліків, на думку автора, стосовно цього визначення, зокрема: неповний перелік можливостей соціального діалогу (відсутність контролю за виконанням прийнятих рішень); недоцільність розгляду соціального діалогу виключно як процесу (пропонується розглядати як систему взаємовідносин). На основі проведеного аналізу у роботі виділено основні ознаки соціального діалогу, такі як багатосторонність, процесуальність, широка сфера застосування, гнучкість, прозорість, запобігання конфліктам та вирішення суперечностей, а також довгостроковий характер. З метою вдосконалення законодавчого визначення соціального діалогу автор пропонує внести зміни до статті 1 Закону України «Про соціальний діалог в Україні» та викласти його поняття такому формулюванні: соціальний діалог – це система постійної взаємодії між працівниками, роботодавцями та органами державної влади й місцевого самоврядування, яка включає переговори, консультації та інші механізми співпраці, спрямовані на забезпечення соціальної справедливості, запобігання конфліктів та досягнення компромісних рішень у сфері економічних, соціальних і трудових відносин. У статті зазначено, що такі зміни сприятимуть формуванню сучасної, гнучкої та ефективної моделі соціального діалогу, яка відповідатиме актуальним викликам і забезпечить належний розвиток цього правового інституту.