У статті проведено загальну характеристику і визначено юридичну природу категорії «добросовісність». Зазначено, що наразі в українській юриспруденції теоретичні та прикладні питання добросовісності у праві знаходять своє відображення через низку положень цивільного та адміністративного права. Між іншим, такий підхід є дещо звуженим та не дає побачити цілісну картину, що розкриває всі риси досліджуваного явища. Проведено співвідношення права і моралі. Наведено визначення категорії «добросовісність», які надаються цьому поняттю різними дослідниками. Встановлено, що згідно з найбільш поширеною думкою, категорія добросовісності визначається через етичні, моральні категорії. Зроблено висновок, що у межах галузевих юридичних наук (цивільного та адміністративного права) вчені, намагаючись узагальнити та формалізувати риси добросовісності, не напрацювали єдиних/ універсальних підходів. Проведено аналіз зарубіжних напрацювань щодо добросовісності у праві. Зазначено, що закордонні автори, крізь риси добросовісності, відшуковують фундаментальні підходи у праві, а саме через вплив моралі на право, категорію правосвідомості та правомірну поведінку та принципи права. Проаналізувавши закордонні підходи до розуміння поняття «добросовісність», ми простежуємо ланцюг із фундаментальних, філософсько-правових та галузевих підходів щодо розуміння цього терміну. Для визначення сутності категорії «добросовісність», проведено аналіз Постанов Верховного Суду і Великої Палати Верховного Суду стосовно використання ним терміну «добросовісність» і розуміння його змісту судовим органом. Зауважується, що розкриття юридичних рис добросовісності має спиратися на міждисциплінарний науковий підхід, в основі якого лежать теоретико-правові напрацювання щодо правосвідомості особи, типів правомірної поведінки та також принципів права. Наголошено, що важливу роль у встановленні критеріїв добросовісності відіграє судова практика, яка через накопичення прецедентів і судових позицій поступово формує каталог ознак добросовісної поведінки. Таким чином, суди, вирішуючи конкретні справи, розробляють і застосовують ці ознаки, які стають частиною правової системи. Вони можуть включати такі критерії, як чесність, розумність, відповідальність, пропорційність у поведінці сторін та інші подібні риси, які загалом визначаються на підставі судових рішень і підходів, закріплених у правозастосуванні.