Стаття присвячена правовій природі посади Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини як фактору визначення його правового статусу, у тому числі порядку призначення кандидатів на цю посаду. Актуальність дослідження пов’язана, головним чином, із відображеним у законодавстві України неправильним підходом до розуміння природи посади Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини та визначення його правового статусу. За підсумками дослідження обґрунтовано, що посада Уповноваженого у справах ЄСПЛ має бути на рівні законодавства України визначена як посада державної служби з огляду на те, що Уповноважений у справах ЄСПЛ у межах його компетенції, що встановлена положеннями законодавства, самостійно виконує владні управлінські функції, пов’язані з реалізацією вимог Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та інших нормативно-правових актів, якими Уповноважений у справах ЄСПЛ керується у його діяльності. Одночасно з цим, мають бути встановлені вимоги до кандидатів на посаду Уповноваженого у справах ЄСПЛ та конкурсний порядок його призначення із закріпленням за міністром юстиції можливості вибору з-поміж трьох відібраних конкурсною комісією кандидатів на посаду Уповноваженого у справах ЄСПЛ з урахуванням особливого характеру його владно-управлінських та представницьких функцій для подальшого подання відповідного кандидата Кабінету Міністрів України для призначення. Натомість, Уповноважений у справах ЄСПЛ за притаманною цій посаді природі, завданням та повноваженням не може визнаватись працівником патронатної служби міністра юстиції, оскільки патронатна служба не супроводжується особистим виконанням функцій держави та місцевого самоврядування працівниками патронатної служби, а радше наданням допомоги консультативно-дорадчого, інформаційно-комунікаційного та іншого характеру політичним діячам та державним службовцям, які можуть формувати патронатну службу. Так само, виключає віднесення посади Уповноваженого у справах ЄСПЛ до політичних посад те, що ця посадова особа не формує державну політику у тій чи іншій сфері суспільних відносин, не є виборною посадовою особою, а її управлінський розсуд за основними напрямками її діяльності є незначним.