Стаття присвячена дослідженню окремих питань сутності спеціального досудового роз­слідування (in absentia) (СДР) як екстраорди­нарного порядку досудового розслідування, яке здійснюється щодо осіб, які підозрюють­ся у вчиненні злочинів, визначених у КПК, та які переховуються від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголо­шені у міжнародний розшук, з метою забезпе­чення проведення ефективного досудового роз­слідування й невідворотності покарання таких осіб та дотримання їх прав і законних інтересів. Особлива увага звернута на питання порядку прийняття рішення про СДР та його здійснення у випадку, коли особа підозрюється у вчинен­ні декількох кримінальних правопорушень, по яких закон як передбачає, так і не передбачає можливість здійснення СДР. На підставі аналі­зу обставин одного реального кримінального провадження висловлено авторську думку щодо низки теоретично і практично значущих питань, відповіді на які є важливим не тільки для цьо­го, а й для інших аналогічних проваджень. Так, зокрема, обґрунтована позиція, що прокурор, слідчий, детектив не можуть свавільно поширити режим СДР щодо кримінальних правопорушень, підозра у вчиненні яких була висунута після прийняття рішення слідчим суддею про надання дозволу на СДР і коли в цьому рішенні не за­значалось про вчинення таких правопорушень. Режим СДР може бути поширений на інші «нові злочини» в провадженні, в якому таке рішення уже було прийнято, в порядку нового звернення за умов визначених в законі. Висловлено думку щодо: алгоритму дії детектива у випадку, коли під час здійснення СДР буде встановлено, що підозрюваний у цьому провадженні вчинив ще й інші кримінальні правопорушення; наслідків дій детектива щодо прийняття рішення про об’єд­нання матеріалів кримінальних проваджень та поширення режиму СДР на «нові» кримінальні правопорушення; можливості здійснення СДР кримінальних проступків.