Актуальність проблематики забезпечення людських прав обумовлюється її перманентним характером. Забезпечення людських прав стало не тільки моральним імперативом, але й ключо­вим показником розвиненості країн та їхньої го­товності до взаємодії на міжнародній арені. За­безпечення людських прав є важливою складо­вою будь-якого демократичного суспільства. Від того, наскільки ефективно реалізуються права людини, залежить рівень свободи, справедливо­сті у суспільства. Особливого значення набуває діяльність Європейського суду з прав людини., практика якого визнана джерелом національно­го права. Метою дослідження є висвітлення практики Європейського суду з прав людини як чинника удосконалення забезпечення людських прав в Україні. Наголошується, що практика Європейського суду з прав людини розглядається як така, якій властивий прецедентний характер, хоча система рішень страсбурзького суду не має формальних ознак, властивих «класичному» прецедентному праву. Вказується, що практика Європейського суду з прав людини може впливати на національ­не право декількома способами: використання правоположень, сформульованих Європейським судом з прав людини, національними судами; тлумачення національними органами публічної влади норм національного законодавства через правоположення, сформульовані Європейським судом з прав людини; внесення змін до націо­нального законодавства відповідно до практики Європейського суду з прав людини; розвиток доктрини людських прав. Наголошується, що рішення Суду є обов'язко­вими для виконання всіма державами-учасницями Конвенції. Відтак, і національні судові органи зобов'язані застосовувати правоположення, ви­кладені у рішеннях Європейського суду з прав людини у тих випадках, коли вони стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод. Резюмується, що практика Європейського суду з прав людини є важливим чинником роз­витку вітчизняного права, сприяючи удоскона­лення забезпечення людських прав. Практика Європейського суду з прав людини впливає на формування та розвиток національного зако­нодавства. У випадку, коли національне зако­нодавство не відповідає міжнародним стандар­там, рішення Європейського суду з прав люди­ни може спонукати державу до внесення змін у свої правові акти для відповідності конвенційним стандартам.