У статті авторами акцентованого увагу на важливості дослідження питань відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки як виду спеціального делікту через призму наукових поглядів та актуалізації розглядуваної проблематики з урахуванням сучасної правозастосовної діяльності. Дослідження засад цивілістичної концепції здійснення та захисту цивільних прав та актуальних актів правосуддя у недоговірних зобов’язаннях дозволить узагальнити особливості та конкретизувати розуміння «джерела підвищеної небезпеки», а також концептуально підійти до удосконалення норм цього інституту в процесі здійснення рекодифікації цивільного законодавства з урахуванням особливостей механізму заподіяння шкоди та умов виникнення недоговірних зобов’язань. Наголошено, що дефініція «джерело підвищеної небезпеки» сформульована на основі поєднання концепцій «діяльності» та «властивостей речей», зміст яких можна аргументувати тим, що джерелом підвищеної небезпеки на є конкретний об’єкт, річ чи їх сукупність, які наділені шкідливими властивостями, а саме діяльність з їх використання, зберігання та утримання. Підкреслено, що законодавець не сформулював вичерпний перелік джерел підвищеної небезпеки, що сприяє проведенню наукових досліджень та формуванню спільних підходів до вирішення дискусійних питань законодавчого регулювання та практики застосування норм права на основі реалізації дискрекційних повноважень суду. Автори зазначають, що для належного правового захисту потерпілих та, зокрема, застосування належного способу захисту порушених прав, важливе значення має урахування правових висновків Верховного Суду України, що забезпечують єдність у виборі і застосуванні норм права при розгляді подібних спірних правовідносин судами попередніх інстанцій та іншими суб’єктами владних повноважень. Автори підкреслюють на необхідності врахування в суддівській практиці правових позицій, висловлених в постановах Верховного Суду України, що зумовлено відсутністю вичерпного переліку джерел підвищеної небезпеки та назрілою потребою в адаптації норм законодавства до сучасних реалій, зокрема, пов’язаних з появою нових об’єктів правовідносин. Отже, у статті досліджено теоретичні та практичні аспекти відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки. Зроблено висновок, що держава створює гарантії забезпечення безпеки для громадян та створює механізми захисту порушених прав у випадках заподіяння шкоди охоронюваним благам.