Вступ. Давні міфи, казковий епос, літературно-художні твори античної доби зберігають для нас світоглядні уявлення попередніх поколінь про періоди транзитивності в історії людства, про кардинальні суспільні зміни й ініціаційні обряди, магічні практики і ритуали, які ввійшли до культурної спадщини людства та потребують сучасного осмислення. Образи греко-римських богів у новелі-казці Апулея, випробування головної героїні Психеї під час обрядів переходу між двома світами – профанним (людським) і сакральним (божественним) свідчать про особливі міфологічні алюзії пов'язані з поняттям лімінальності. Мета нашої розвідки – лінгвокультурологічний аналіз інтерпретації проявів лімінальності в багаторівневому просторі твору Апулея. Актуальність полягає в кореляції досліджень давньоримської прози з новітніми тенденціями вітчизняного й зарубіжного наукового досвіду. Методи. У процесі дослідження застосовано такі лінгвістико-літературознавчі методи: описовий, компаративний, лінгвокультурологічний, а також метод контекстуального аналізу. Об'єктом дослідження є оригінальний текст новели-казки Апулея; предметом – прояви лімінальності на різних рівнях твору (формальному, змістовому, мовному та ін.), особливу увагу було приділено репрезентації локусів лімінального простору. Результати. Лімінальний простір новели-казки, де відбувається процес духовної і фізичної трансформації головної героїні Психеї, не має чітких меж, розташований між світом реальним і фантазійним, між сном і дійсністю. Це наближає хронотоп твору до просторових характеристик жанру чарівної казки. Окреслити параметри багатовимірного лімінального простору твору нам допоміг аналіз локусів позаземного світу. Висновки. Дослідження інтерпретації проявів лімінальності на різних рівнях художнього твору виявило втілення лімінальності на рівні персонажів: греко-римські боги; головна героїня, яка долає найважливіші обряди переходу – шлюбний, ініціаційний, поховальний і отримує друге народження як безсмертна богиня; на мовному рівні: мовна гра і використання оксюморонів; на наративному рівні: визначення меж лімінального простору відповідно до трьох періодів обряду переходу. Аналіз репрезентованих у творі локусів показав, що структура лімінального простору у вертикальній проекції відповідає трьом складовим міфологічної світобудови давніх греків: небо, земля і підземний світ, ускладнена дворівневою будовою потойбіччя: "білий" світ (рай, Елізіум), світ "темний" (похмурий Тартар).